ніж уявлялось на початку, – писав він у 1987 р. – …Якби у квітні 1985 р. нам сказали: через два роки у вас буде ось це і ось це, тобто те, що відбувається сьогодні у житті, ми вважали б, що це неприйнятне»[40]. Отже, якісно нове розуміння процесу трансформації суспільства прийшло пізніше, а на початковому її етапі реформування відбувалося у жорстких рамках командної системи.
Л. И. Брежнєв
Фото: Ulrich Kohls
К. У. Черненко
В Україні процес перебудови розпочинався важко. Після того, як ЦК КПУ старанно проретранслював на республіку вказівки центру типу «посилити відповідальність керівних кадрів за удосконалення стилю роботи, вчити їх колективним методам керівництва, вмінню правильно поєднувати єдиноначальність з широкою участю трудящих в управлінні виробництвом» ситуація не покращилася[41]. Вся вертикаль управління, починаючи з міністерств і закінчуючи керівниками трудових колективів, не поспішала перебудовуватися. Майже через півтора року після проголошення курсу на прискорення на засіданні Політбюро ЦК КПУ партійні лідери змушені були констатувати: «Перебудова йде повільно… суттєвих змін у стилі роботи поки що не відбулось». Особливу тривогу викликало те, «що штаби галузей, міністерства не змінили ні свого стилю, ні методів і продовжують працювати так як працювали». Гостро критикувалося республіканське міністерство чорної металургії: «Як і колись, у міністерстві кабінетний, паперово-бюрократичний стиль, створюється видимість активної роботи, а фактично суєта, абсолютна відсутність діловитості, конкретності та системності в роботі»[42].
Не кращою була ситуація і у нижній частині піраміди управління. Ось як характеризується у партійних документах ситуація у низових управлінських ланках Черкаської області (картина теж типова для усієї республіки): «Частина керівних кадрів, ідеологічних активістів глибоко не усвідомила суті новаторського курсу партії на прискорення, шляхів його здійснення… Часом за перебудову видається наведення елементарного порядку в трудових колективах… Словесні декларації та заяви про необхідність перебудови… не завжди підкріплюються конкретними справами»[43]. Така ситуація не випадкова, адже у цей час кадрова політика КПУ фактично не виходила за рамки косметичних змін: з квітня 1985 р. по жовтень 1986 р. було звільнено лише 118 партійних, радянських, господарських керівників номенклатури ЦК, які не впоралися з роботою, або ж скомпрометували себе, крім того, до партійної відповідальності було притягнуто 388 керівників[44]. Отже, реформаційний курс М. Горбачова на початковому етапі сприймався на місцях як чергова кампанія наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів. У цей час керівники на всіх рівнях не стільки перебудовувалися,
Горбачов М. С. Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу. – К. 1987. – С. 5, 63.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1255 / Постанова Секретаріату ЦК КПУ «Про організацію в республіці роботи у зв’язку з постановою ЦК КПРС від 20 червня 1985 р. «Про роботу партійної, профспілкової та комсомольської організацій, адміністрації Мінського автозаводу виробничого об’єднання «БелавтоМАЗ» по виконанню Закону СРСР «Про трудові колективи» 31 липня 1985 р. арк. 23.
Там же, спр. 1429 / Стенограма засідання Політбюро ЦК КПУ від 14 жовтня 1986 р. арк. 10, 23, 27.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 11, спр. 1338 / Постанова Політбюро ЦК КПУ «Про здійснення Черкаським обкомом партії рішень ХХVII з’їзду КПРС про перебудову масово-політичної роботи, зміцнення її зв’язку з життям» від 24 вересня 1986 р. арк. 21, 24–25.
Там же, спр. 1429 / Стенограма засідання Політбюро ЦК КПУ від 14 жовтня 1986 р. арк. 10.
