цього всього, що вiн не мiг навiть з цим словом примиритись. Ось в чому суть»)[33].
Перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький зустрічає Індіру Ганді. Київ 1982 рік.
Фото: А. Т. Бормотов
Думку про шаблонну/централізовану моделі перебудови підкреслюють і сучасні політологи. Зокрема, В. Литвин зазначає: «Фактично до 24 серпня 1991 р. керівництво країною здійснювалось з Москви, де концентрувався перший ешелон політичної еліти. а її друга лава на рівні республіканського керівництва виступала свого роду ретранслятором рішень центру…» [34].
Відсутність власної «української» моделі здійснення перебудови, на нашу думку, зумовлена такими факторами:
✓ Через тотальне одержавлення економіки (загальносоюзні міністерства та відомства розпоряджалися 95 % усієї власності, розташованої в Україні) та панування в економіці принципу незавершеності (майже 80 % усього республіканського виробництва не мало закінченого технологічного циклу) Україна фактично знаходилася в економічній залежності від союзного центру[35].
В. Литвин. Фото: Toms Norde, Valsts kanceleja.
✓ Централізм, який домінував у партійно-державних структурах, обумовив прерогативу центру на прийняття ключових рішень та жорстку вертикаль управління, що базувалася на принципі «наказ – виконання».
✓ Серед української номенклатури панував «синдром виконавця», що блокувало ініціативу та активність не тільки формальної еліти, а й широких народних мас.
✓ Опозиційні сили на початковому етапі перебудови були погано організованими та розпорошеними.
✓ На міжнародній арені Україна завжди знаходилася у тіні Росії і сприймалась світовим співтовариством виключно як невід’ємна частина СРСР.
У своїй сукупності ці та інші фактори не дозволили створити якісно відмінну, власну, українську модель перебудови.
Помітно вплинув на розвиток суспільно-політичних процесів у СРСР в цілому та Україні, зокрема, фактор «оксамитових революцій» 1989 р. у Східній Європі. В його основі лежали процеси радикальної трансформації політичної системи, становлення нової регіональної ідентичності та зміни зовнішньо-політичного вектору цілої групи країн соціалістичного табору. «Оксамитові революції» 1989 р. зумовили низку глибинних зрушень не лише в архітектоніці стосунків світового співтовариства, а й значною мірою підкорегували динаміку суспільно-політичного розвитку радянських республік. Вплив цих виявів народної активності країн соціалістичної співдружності на ситуацію в Радянському Союзі знайшов своє втілення у різних сферах суспільного життя.
«Оксамитова революція» в Празі
У політичній сфері проголошені в СРСР гасла демократизації та гласності,
Інтерв’ю з Леонідом Кравчуком, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, касета 1. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/510/
Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. – К. 1997. – С. 104.
Див. Мочерний С. Основні причини соціально-економічної кризи в Україні та шляхи її подолання // Економіка України. – 1995. – № 2. – С. 50; Мочерный С. Сущность и структура економического суверенитета Украины // Экономика Украины. – 1992. – № 11. – С. 7; Пирожков С. Поповкін В. Сучасна економічна кон’юнктура в Україні // Політологічні читання. – 1995. – № 1. – С. 39.
