Їй-богу, ні. Я просто не знав про той клятий поворот. Як у біса я міг про нього знати? А ви мені завдали такого прочухана.
– Дістанеться ще більше, коли не будеш слухати, – пообіцяв Голос, і містер Марвел ураз замовк. Він надув щоки, а очі його красномовно свідчили про глибокий розпач.
– Досить того, що ці несусвітні дурні довідались про мій секрет, а тут ще й ти дременув з моїми книжками. Їхнє щастя, що порозбігались та поховались. А то б… Ніхто не знав, що я невидимий. А тепер що мені робити?
– А мені що робити? – пробурмотів Марвел.
– Тепер усе відомо. Газети ще ширше роздзвонять. Усі кинуться мене шукати. Кожне буде насторожі…
Голос вибухнув прокльонами й замовк. Розпука на обличчі містера Марвела стала ще глибша, і він поплентав зовсім повільно.
– Ну, йди, йди! – звелів Голос.
Марвелове обличчя поміж червонястих плям посіріло.
– Та не розгуби книг, бовдуре! – гостро сказав Голос. – Я хочу, щоб ти мені допоміг. Щоправда, знаряддя з тебе поганеньке, але нічого не вдієш…
– З мене – жалюгідне знаряддя, – поправив Марвел.
– Правду кажеш.
– Гірше навряд чи змогли б ви знайти, – сказав Марвел. – Я слабосилий, – додав він, помовчавши. – Я зовсім слабосилий, – повторив він.
– Справді?
– І серце в мене хворе. Ваше завдання я виконав. Але, їй-богу, на превелику силу.
– Ну?
– Для таких штук мені бракує сил і духу.
– Нічого, духу я тобі додам.
– Краще вже не треба. Я, бачите, не хотів би попсувати ваші плани… Але, може… А раптом я злякаюсь абощо…
– Гляди-но мені, спробуй лише, – зі спокійною твердістю мовив Голос.
– Краще вже вмерти… – сказав Марвел. – І це ж несправедливо… ви повинні згодитись. Маю ж я право…
– Марш! – наказав Голос.
Містер Марвел прискорив ходу, і якийсь час вони йшли мовчки.
– Страшенно важко! – сказав містер Марвел.
Ці слова не справили на Невидимця ніякого враження. Тоді Марвел спробував удатись до інших заходів.
– І що я матиму за це? – спитав він страшенно ображеним тоном.
– Заткни пельку, – з несподіваною силою гаркнув Голос. – Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що тобі казатимуть. І все робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, ніде правди діти, але робитимеш, як тобі звелять.
– Кажу ж вам, сер, я – непідходяща для цього людина. Я дуже поважаю вас, але воно так і є.
– Якщо ти не замовкнеш, я знову почну викручувати тобі руку, – сказав Невидимець. – Мені треба поміркувати, не заважай.
Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями, і в сутінках замаячіла квадратна дзвіниця сільської церкви.
– Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти цим селом, – сказав Голос. – Іди прямо й не пробуй робити
