Марвела і його можливою грошовитістю. Отож матросові думки перекинулись до теми, яка цупко полонила його уяву.
– Книжки? – зненацька запитав він, закінчивши орудувати зубочисткою.
Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.
– Еге ж, – сказав він. – Еге ж – книжки.
– У книжках натрапляєш іноді на незвичайні речі, – сказав матрос.
– Звісне діло, – відповів містер Марвел.
– Але бувають незвичайні речі не тільки в книжках, – сказав матрос.
– Ваша правда, – сказав містер Марвел. Він зиркнув на свого співбесідника, а тоді озирнувся.
– Оце, бува, в газеті прочитаєш про що-небудь незвичайне, – провадив матрос далі.
– Буває.
– Ось у цій газеті… – сказав матрос.
– А! – відповів містер Марвел.
– Є… – матрос втупив у містера Марвела пильний погляд. – Є, наприклад, про невидиму людину.
Містер Марвел скривив рот, почухав собі щоку і відчув, що вуха в нього червоніють.
– Ну, а що вони ще пишуть? – насилу спромігся він. – І де це: в Австралії чи в Америці?
– Ні там, ні там, – відказав матрос. – Тут.
– Боже! – здригнувся містер Марвел.
– Коли я кажу тут, – на превелику полегкість містера Марвела пояснив матрос, – то це не значить саме в цьому місці, а десь неподалік.
– Невидима людина! – повторив містер Марвел. – І що ж вона робить?
– Все, – відповів матрос, допитливо вдивляючись в містера Марвела, і додав: – Усяке неподобство.
– Я вже чотири дні не бачив газет, – сказав Марвел.
– З’явився він уперше в Айпінзі.
– Ну?
– Відтіля й почав. А звідки він узявся – цього нібито ніхто не знає. Ось тут: «Надзвичайна пригода в Айпінзі». І в газеті сказано, що все це чиста правда!
– О боже! – вигукнув містер Марвел.
– Справді, історія незвичайна. Свідчать про це священник і лікар, які бачили його цілком ясно… Вірніше, не бачили. Жив він, пишуть, у заїзді «Карета й коні», і ніхто, здається, й гадки не мав про його нещастя, доки під час однієї сварки там не зірвали йому з голови бинтів. Тільки тоді помітили, що голова в нього невидима. Його зараз же спробували забрати, пишуть, але він скинув одяг і йому пощастило вислизнути, правда, після запеклої колотнечі, коли він серйозно поранив, як тут пишуть, нашого достойного і шановного констебля, містера Джеферса. От так штука, га? Наведено й прізвища, й усе інше.
– О боже! – сказав містер Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього в голові майнула нова, досить дивна думка. – Надзвичайно чудна історія, – зауважив він.
– Авжеж! Просто незвичайно! Ніколи не чув я досі про невидимих людей, але тепер доводиться чути про такі дивні речі, що…
– Оце й усе, що він зробив? – спитав Марвел, силкуючись прибрати
