в конференц-залі глуха мовчанка. Северинова відповідь спантеличила присутніх – усі зрозуміли, кого стосуються ці інвективи, й розвивати драстичну дискусію нікому не хотілось. Борис теж мовчав, не знаходячи арґументів для суперечки, та по хвилі ніби отямився, вигукнув:
«Асиміляція, шановний колеґо, – процес прогресивний, бо з якої б то причини інтеґрація стала нині такою популярною в Європі? Асиміляція зміцнює державні утворення!»
«А з ким ви збираєтеся асимілюватись? – запитав Северин. – Може, з китайцями – їх же набагато більше, ніж росіян».
Знову запала незручна мовчанка. Порушили її молоді поети: їм чужі були роздуми Северина, й не розуміли вони або ж не хотіли розуміти сенсу суперечки, й це пригнобило Майстра, чей він завжди спілкувався з молодими й розраховував на їхню підтримку.
Северин просто-таки розгубився: виступи поетів, спочатку несміливі, за мить переросли в гармидер, незлагодженість, крик, сум’яття, вони вибігали на середину конференц-зали, метушилися, перепиняючи один одного, вигукуючи кожен своє, й ніхто нікого не слухав; декламації мінялися співами, несамовите жестикулювання ставало схожим на ритуальні танці абориґенів, енергія молодих людей була справді негативною і виборсувалась з їхніх грудей, очей, ротів протестом невідомо проти кого; шабаш не вщухав, і ніхто розшалілих не вгамовував, – Северин довго не міг збагнути, що, власне, стало причиною такого розгардіяшу, аж поки не прийшло до нього усвідомлення, що вдаваній благопристойності, в яку юні самі себе зашнурували на цілий місяць, беззмістовній, з їхнього погляду, бовтанці на трьох морях прийшов кінець.
Терпець увірвався: прісна атмосфера позірного примирення між поколіннями перемінилася в гримучу суміш, в бунт проти моралізаторства, дидактики, премудрого філософування згрибілих стариганів і передовсім проти нього, Майстра Северина, який своєю доповіддю ніби намагався загнати їх у безпросвітне минуле, у давню хліборобську цивілізацію – а тим часом уже інша, індустріальна, наближається до свого кінця, й настає нова – інформаційна, інтернетна, комп’ютерна, космополітична, тож немає їм, молодим, діла до прадавніх шляхів, якими ступали їхні предки, їздили волами, де світили скіпками, обробляли землю сохою, мандрували то пішки, то на верблюдах і складали пісні про любов до річки, стежки, калини, ромашки. Ой, та спасибі вам, наші дорогі родителі, за те, що вивели нас з буколічного мрева на дорогу прогресу, а ми вже його самі, без вас, удосконалимо, розвинемо, тільки відступіться з вашою остогидлою політикою, заквашеною патріотизмом, дайте нам нарешті свободу!
Северинові хотілося вибігти із зали – й не тільки через спротив цьому хаосові, що розшалівся на подіумі, більше – через раптове відчуття чужості до нової реальності, яка увірвалася в традиційний плин буття його покоління, і трощить вона і ламає віковічні підвалини, освячені Богом; проте не міг зрушитися з місця, ніби та чужа сила
