інтуїцією і пророчим даром. Іван Богун – людина-символ багатьох чеснот – був високоморальний, мужній, з глибокою інтуїцією і пророчим відчуттям – як Надлюдина.
Іван Богун не прагнув слави, ні верховенства в командуванні, мав братерську повагу до козаків і надзвичайне вболівання за долю свого народу, тому-то усі так любили його. Богуна природа наділила винятковою красою, могутньою статурою, глибиною розуму і крицевою силою волі – все в одній людині, чим вражав він усіх прихильників і ворогів – народів інших націй.
Цей козак-шляхтич мав здатність уже самою своєю присутністю заспокоювати тих, хто піддавався паніці, вселяти віру в тих, кому забракло мужності. Богун мав славу командира, здатного дати лад війську за найскрутніших обставин і підпорядкувати ситуацію собі.
Отже, «Богун» – спадкове козацьке прізвисько православних шляхтичів Федоровичів.
Так, для офіційної Речі Посполитої вони були «Федоровичами», а для козаків – «Богунами».
Частина друга
Славетний звитяжець Хмельниччини
Розділ перший
Соратник Хмеля
Іван Богун є одним з найактивніших військових та політичних діячів національно-визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі середини ХVІІ ст.
Як свідчать народні перекази та історичні думи, інші джерела й оцінки істориків (Голобуцький В., Гуржій О.) Іван Богун є одним із чотирьох – він, Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Матвій Борохович – найближчих соратників Богдана Хмельницького.
Проте серед істориків козаччини існують різні погляди щодо участі І. Богуна у перших битвах 1648 р. національно-визвольної війни середини ХVІІ ст.
Одні твердять, що, як свідчать джерела, І. Богун бере активну участь у боротьбі проти поляків. І. Богун, як зазначає В. Голобуцький, дієвий учасник таємних нарад, організованих Б. Хмельницьким. Так, наприкінці 1647 року, (можливо у жовтні), «відбулася так звана рада у діброві (це зібрання на пасіках) поблизу Чигирина… де Богдан Хмельницький і його чотири найближчі соратники – Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун і Матвій Борохович – обіцяли повернути козацькі права всім тим, хто був позбавлений їх».
Видатний український історик М. Грушевський у своїй праці «Історія України-Руси. – Т. ХІІІ» вказує, що І. Богун бере діяльну участь в операціях під Львовом, цитуючи Кушевича, який називає спеціально «Богуна як речника такої боротьби до кінця: він, мовляв, раз у раз доказував Хмельницькому потребу йти «до Вісли», розпалюючи вогонь внутрішньої війни. І це в тім часі здавалося таким не трудним, що для Кушевича се стає доказом незручності Хмельницького в використанні своїх побід, коли він не розвалив тоді Польщі до останку. «Всі тоді сподівалися, що Хмельницький пройде в саму середину Польщі, розвалить її й знищить саме ім’я – але богато було таких, що вміли побіждати, але не вміли користати с побіди».
Український
