Чоловік так стежив за вулицею багато часу. Нарешті він раз у раз став поглядати на годинника, йому вже бракувало терпіння. Коли раніше він турбувався за кожного перехожого, то тепер він, розпалившись, досадливо одвертався, коли який-небудь перехожий щасливо викручувався між візниками та автобусами.
– От, коли б швидше! Коли б швидше! Все одно когось десь має задушити!..
А вулиця так само одноманітно клекотіла, бігла, метушилась. Ніщо, здавалось, не могло зупинити її руху та її байдужого плину.
Раптом одчайний вереск, напівгавкання перетяли гуркіт вулиці. Важко гримаючи, пройшов автобус, і після нього на бруці залишилось задушене руде цуценя. Воно вирячило очі, висунуло червоний язик, розплющилось в тінь.
Коло жінок, дітей і м’якосердних перехожих стовпилось на тротуарі, висловлюючи вголос свій жаль. Потім вони розійшлись, а на бруці так і лишилось розчавлене цуценя з висунутим червоним язичком.
Пройшло кілька автобусів. Напрочуд ні один із них навіть не торкнувся своїми важкими колесами, цуценяти. Чоловік, що стояв біля стовпа, знизав плечима, подивився на годинника й відійшов геть. Він поволі пішов тротуаром, оглядаючи вулицю й будинки. Він чомусь увесь час заглядав угору на дахи будівель. Він так закидав голову, що, нарешті, йому заболіла шия.
Ось на одному з будинків високо під самим шостим поверхом він побачив маляра. Маляр гойдався в повітрі, сидячи на дошці, що спускалася з покрівлі на міцних канатах. Маляр спокійно, похитуючись в своєму сідалі від маленького вітру, мастив будинок.
Чоловік зупинився й почав стежить за маляром. Йому в уяві почали вставати картини, одна страшніша за одну.
Він бачив, як маляр напружено тягся до карніза, силкуючись помастити його вапною. Раптом маляр схопився за канат, сідало загойдалось, потім вітер трохи покрутив ним.
В уяві чоловіка виникла заскорузла величезна рука, забруднена фарбою. Ця рука в корчах схопилася за канат, але ось неначе електричний струм пройшов рукою, пальці розсунулись, рука майнула в повітрі, і чорне тіло маляра, б’ючись об карнізи й підвіконня, ринуло з шостого поверху на тротуар.
Чолозік відхитнувся і зажмурився. Коли він розплющив очі, то знову побачив методично метушливу вулицю й маляра, що поволі гойдався на дошці, помахуючи своєю щіткою.
Чоловік знову став дивитися на маляра. Вів стояв доти, доки знову не витяг із свого синього піджака годинника і подивився на нього. В цей час далекий фабричний гудок загув на обідню перерву.
Чоловік у синьому костюмі досадливо одмахнувся від маляра і пішов далі. Коли він завернув за ріг вулиці, то раптом спинився. Потім він прожогом кинувся бігти. Спереду він побачив великий натовп людей, що тлумом стояв біля високого будинку. В центрі натовпу стояв зеленкуватий автомобіль негайної допомоги.
Чоловік у синьому костюмі вдерся в натовп і, не зважаючи на лайки й стусани, вліз в самий центр. Натовп людей хвилювався й гомонів.
– Маляр!
– Ах,
