або вірніш підставки для рубки м’яса, лежали розрізані частини людського тіла: руки, ноги, частини тулубів, оскальповані голови, ребра, обголені до червоного м’яса. Тут помешкання було більше, і солодкуваті пахощі трупної отрути, змішані з міцним духом формаліну, були вже не такі дражливі.
Гай обережно пройшов між столами, уважно оглядаючи кожного з них. Ось він у напівтемряві побачив тіло якоїсь людини. Гай підійшов до столу з тілом і освітлив його сірником.
Обличчя людини було цілковитою раною, розтрощене й скривавлене. Це було тіло маляра, що сьогодні ще вдень розбився, упавши з високого поверху. Гай задумливо спинився, дивлячись на тіло маляра, новий сірник жеврів у нього в пальцях.
Поволі в уяві Гая освітлення анатомічного театру змінилось на сірий дощовий ранок. Сіяла дрібненька мряка, падаючи на землю, на Гая і на темну воду ріки, булькаючи в ній і роблячи її рябою від мільярдів маленьких крапок.
Гай схилився понад воду ріки. Він бачить, що вода не відбиває його постаті, на воді нема його тіні, ніби він безтілесний дух.
Він десь блукав і загубив свою тінь. Він блукав у просторах життя, і його тінь загубилася серед вуличок, майданів і перевулків цих просторів. Чого варта людина, що не має навіть власної тіні? Така людина безвільна, вона не може знайти саму себе, вона непотрібна не тільки всім, але й самій собі. Така людина в мряці, в тумані, вона навіть не знає, як загубити й своє тіло, що вже їй непотрібне.
Гай схилився ще нижче, він відчув, як бильця пристані вперлися йому в груди, а нога ніби несамохіть підійнялася вгору на бильця.
Навіщо жити, щоб увесь час робити дурниці, бути в лабетах примхливої, дурної жінки, бути в лабетах її злочинних знайомих і родичів…
Чиясь рука міцно схопила його за комір і одтягнула від води. Гай тепер виразніш побачив пристань, сіру воду ріки й сіре осіннє повітря.
Перед ним стояв його старий знайомий, високого росту, з подзьобаним обличчям.
– Чрррт! – прохрипів знайомий. – Що ви робите, чррт!.. Беріть приклад з мене!..
Перед Гаєм шипіло й хрипіло ненависне йому обличчя.
– Ай! – трохи не скрикнув він.
Сірник догорів і попік йому пальці. Темрява залі анатомічного театру стала густіша. Контури трупів лише відчувалися в цій темряві.
Він був один серед цих понівечених життям людей, один зі своїми дивовижними уявами та спогадами.
Але годі було роздумувати. Він знайшов, що шукав, і тепер треба було поспішати. Гай знову згадав про небезпеку, що загрожувала йому тут, і про те, що йому лишалося зробити ще кілька сміливих кроків і він буде вільний. Він помре для всіх і наново народиться для себе, для роботи і для того, щоб вільно рухатись в одному цікавому для нього напрямку.
Гай витяг із кишені маленьку свічку, запалив її і примостив поблизу на другому столі. Пакунок, що був при ньому, він теж поклав на стіл, щоб він не заважав
