яку подер Маркіз, коли ганявся за метеликом, що невідомо звідки тут узявся? – Власта промовила це з роздратуванням, однак одразу змусила себе заспокоїтися й усміхнутися.
«Тільки чергової суперечки з Катею мені не вистачало.»
Патрульна прибрала з доньчиного чола неслухняне світле пасмо. На мить відволіклася, замислившись про те, якою стала її дитина. Катя щосили намагалася виглядати по-дорослому: щоранку старанно наносила макіяж, часто змінювала одяг, обмінюючись із подружками спідницями, футболками абощо, продумувала прикраси до створеного образу, проте обличчя її й досі було дитячим. Власта усміхнулася, милуючись малόю.
– Ну, гаразд, – зітхнула патрульна. – Піду, перекушу. Складеш компанію? – Власта підвелася.
– Ні, мам, не хочеться. Я не голодна.
– Ти взагалі щось їла?
Катя кивнула, вкладаючи навушники назад до вух і вмикаючи музику. Ця поза мала своє значення: «Я в танку»[9]. Нею часто послуговувався і Єгор.
Власта залишила доньку й подалася на кухню. Запитання Каті про їхні стосунки з Артемом спантеличило. А й справді: що поміж ними зараз? Без сумнівів, зовсім не те, що від самого початку. І чи взагалі щось було спочатку?
Ось питання, яке турбувало її останнім часом.
Рівне. Середа, 2 вересня 2020 року. 22:11
Невисокий худорлявий чоловік засвітив єдину лампу. Точніше, то була єдина у люстрі лампочка, що давала світло. За кращих часів працювали усі п’ять. Чолов’яга без брів та вій усівся на скрипучий диван, прихопивши зі столу клаптик паперу. Для зручності підклав під нього старий журнал. Довгими брудними нігтями підхопив з дивана тоненький стержень від кулькової ручки й замислився над новим посланням.
Із відчиненого балкона повіяло осінньою прохолодою, однак чоловік у самому лише спідньому навіть вусом не повів. Він звик до будь-якої погоди. Вікна в орендованому ним помешканні не зачинялися ні влітку, ні взимку.
Так він просидів добру годину, пишучи й закреслюючи численні слова на зім’ятому папірці. Кілька разів змінив стержні – усі до одного заледве шкрябали.
«Цікаво, чи розгадали вони перше послання? Чи збагнули, що це своєрідна підказка?»
Він подумав про те, який нахабний і водночас ідеальний план він має честь утілити в життя. А ще про те, що це відповідь не лише за себе, а й за багатьох інших, хто колись постраждав так само як і він.
Його банькаті очі, не кліпаючи, витріщалися на списаний клаптик. Він завмер, усвідомивши, що врешті склав у голові бажаний текст. Кістлява рука зависла над папірцем, а вже за кілька секунд швидко почала шкрябати новий, остаточний варіант. Відтак кілька разів перечитав написане, закреслив одне зі слів, замінив на нове. Знову перечитав і тепер лишився задоволеним – посміхнувся своєму новому творінню.
Його сухі, незвиклі до посмішок губи потріскалися до крові. Він облизав їх, відчув солоний металевий присмак, та аж ніяк не звернув на нього уваги.
Тепер лишилося придумати, як доставити
"«Я в танку» – вислів, що означає «Мене ні для кого нема».
