од негативу, що часто спіткав на службі, він переглядав фотографії або ж читав переписку із Танею. Такий підхід рятував завжди.
Окрім сьогоднішнього ранку.
Мало йому прикрого інциденту із багажником, то ще й батько Єгора телефонував кілька хвилин тому – призначив зустріч.
«Навіщо цьому стариганю знадобилося балакати зі мною?»
Льоші відразу стало цікаво, чи телефонував Скляр-старший до Кир’яха чи когось іще зі служби.
«Що, Льоша, карма? – глузливо запитав самого себе. – Так швидко почала діяти?»
Льоша не вважав себе настільки старим та побитим життям, щоб сумніватися у тому, чи відкривав учора багажник. Він його точно не чіпав. Якби то була спроба пограбування – неодмінно викрали б новий набір інструментів, який Войтюку недавно подарували на день народження. Той вартував чималеньких коштів.
Якщо не заради наживи, то навіщо комусь було лізти туди?
Хіба невідомі просто не встигли здійснити крадіжку. Хтось сполохав?
«Що ж, цілком може бути.»
Заходячи до міськвідділу, Льоша мимоволі озирнувся й уважно роздивився. Йому здалося, що він відчув на собі чийсь ворожий погляд.
Холодний ворожий погляд на своїй, коротко стриженій потилиці.
Рівне. Четвер, 3 вересня 2020 року. 08:31
– Ти зможеш сьогодні завезти мене на службу? – Власта поклала посуд до мийки, переклала мобільний з лівої руки у праву, відтак квапливо вигнала з кухні кота, який, скориставшись її неуважністю, застрибнув на обідній стіл.
Патрульна скривилася, відразу пошкодувавши про власну різкість. Відколи Маркіза забрали сюди, певно, це вперше він прийшов до неї на кухню. Раніше кіт належав сусідам Єгора. Скляр забрав тварину до себе, коли господарі покинули її, переїхавши до іншого міста. Тепер Власта – його нова власниця, вже третя. Отже, Маркіза полишали двічі.
«І як поясниш тварині, що Єгор би ніколи не залишив її навмисне?»
По той бік слухавки чулися чоловічі голоси, хтось голосно розсміявся й гукнув Артема.
– Не знаю, сонце. Поки нічого не можу сказати, – мовив бойфренд, відтак відповів комусь: – Зараз, зачекай.
Власта закусила нижню губу: останнім часом вона все рідше бачила Артема. Робота забирала увесь його час. У слухавці додалися голоси – отже, вже в офісі. Артем мав будівельну фірму. Рік тому йому вдалося підписати кілька вигідних контрактів з поляками й, щоби не втратити шансу розкрутити фірму на міжнародному рівні, доводилося чимало працювати. Вони обговорили, коли зможуть побачитися, відтак попрощалися, побажавши одне одному гарного дня.
Трохи поміркувавши, Власта знову зателефонувала. Цього разу потрібна їй людина не відповіла. Патрульна дослухала гудки до завершення й замислилась, чи не повторити спробу.
«Побачить, що я телефонувала – передзвонить», – заспокоїла себе.
Без ентузіазму Власта кинула погляд на
