вмовляти Мишу розповісти їм щось іще.
– О, ви ж обіцяли мені розповісти свою надзвичайну історію, – згадала Аліса, – і пояснити, як так сталося, що ви ненавидите… К. та С., – завершила вона майже пошепки, трохи побоюючись, чи не образилася Миша знову.
– У цій історії все ясно й правдиво, – бундючно відказала Миша. – Тут уже ніхто мене не впіймає, навіть софіст[16].
– Чого ж вас хтось тут ловитиме, – розгубившись, сказала Аліса і здивовано поглянула на Мишу, – тим більше за хвіст?
І поки Миша оповідала, Аліса не припиняла дивуватися її незрозумілим словам, тож уявлення про мишчину історію в неї склалося таке:
Злапав мишку Зуба —
тий, що заскочив до
хати, каже: «Ну ж
бо, негайно щоб
була на суді! Я від —
мов не приймаю і
тебе позиваю, бо
ж сьогодні не
маю я розваги
собі». Каже миша
дворнязі: «Що ж
за суд це наразі:
ні судді, ні при —
сяжних, все
порожні сло —
ва?» Злодій
знову до неї:
«Буду сам
я суддею,
і такий
тобі при —
суд, що не
будеш
жи —
ва!»
– Ти не слухаєш! – холодно проказала Миша до Аліси. – Про що це ти замислилася?
– О, я перепрошую, – присоромлено відповіла Аліса. – По-моєму, ви щойно дійшли до п’ятого закруту, чи не так?
– Не зли мене тут! – верескнула Миша, пронизливо й доволі розлючено.
– Вузли у вас тут? – стривожилася Аліса, щомиті готова допомогти. – О, дозвольте, я розплутаю!
– І не подумаю, – буркнула Миша, що встала й подріботіла геть. – Ти мене ображаєш цими своїми нісенітницями!
– Я не хотіла! – благально вигукнула нещасна Аліса. – Але ж ви така вразлива!
У відповідь Миша тільки фиркнула.
– Будь ласочка, поверніться й закінчіть вашу історію! – гукнула Аліса їй услід, і всі інші також загукали хором: «Будь ласка, поверніться! Закінчіть!», але Миша тільки роздратовано струснула головою і закрокувала швидше.
– Як шкода, що вона не захотіла лишитися, – зітхнув Лорі, коли Миша зникла з очей, а стара Рачиха скористалася нагодою сказати своїй доні:
– Ось, дорогенька, тобі добрий урок, як погано виходити з СЕБЕ!
– Припни язика, ма! – не надто ґречно відповіло Раченя. – На тебе навіть в устриці терпцю не стане!
– От якби тут була Діна, я б знала, що робити! – уголос промовила Аліса, не звертаючись, проте, ні до кого зокрема. – Вона б швиденько принесла Мишу назад!
– А хто, з вашого дозволу, ця Діна? – поцікавився Лорі.
Аліса пожвавилася, бо ж могла базікати про свою улюбленицю коли
У Давній Греції софістами називали майстрів красномовства та суперечки. Така освічена пані, як Миша, знала напевно, що софіст, як ніхто інший, міг би упіймати її на неточностях в оповіді.
