жертва. Виходить, вони або спостерігали за нами днем, або…»
Мурашки пробігли по всьому його тілу від висновків, які напрошувалися самі собою. Матвій підозріло подивився на сплячого індіанця.
«Невже Куідель? Він цілком міг провернути цю справу в першій половині ночі, коли на вахті знаходився його напарник. Він бачив, як Лінда повернулася до свого намету, потім почекав, поки всі заснуть, і спокійно викрав її. Тепер затягнув мене сюди й відволікає, поки Черишев відвозить Лінду в недоступне для мене місце. І не було ніяких індіанців. Вкрай важко йти крізь джунглі. Навіть якщо це корінні жителі, не можуть же вони приручити хижаків».
Підозри все глибше проникали в серце Матвія. Він ледве стримував себе, щоб не розбудити Куіделя і не викласти їх йому прямо в обличчя, дивлячись в цей момент в його очі. Але з іншого боку, йому не давали спокою ті короткі, але такі місткі бесіди з індіанцем.
«Як може в одній людині поєднуватися мудрість і любов до всього, що його оточує, з подібним віроломством? – вагався Матвій. – Звичайно, буває всяке, але він так любить все живе. Крім того, відкриті добрі очі. Складно повірити. Але в те, що нас підстерегли індіанці – ще складніше».
З роздумів його вивів голос Куіделя.
– Ти стійкий боєць, – промовив він, піднімаючись з гілок, – навіть такий важкий перехід не зломив тебе, і ти не піддався сну.
– Дякую, – сухо відповів Матвій. – У мене є розмова до тебе.
– Може, відкладемо до ранку? – запропонував індіанець. – Тобі потрібно добре відпочити. Ти ж знаєш, у нас буде багато роботи.
– Після нашої розмови, може і не буде. Поговорити треба зараз.
– Я тебе слухаю, – спокійно вимовив Куідель.
– Пройшовши наш важкий шлях крізь джунглі, – почав Матвій, – я зрозумів, що моє припущення щодо викрадення Лінди може виявитися невірним. Вкрай складно здійснити такий план. В околицях триденного пішого шляху немає племен індіанців. Пробиратися крізь такі хащі, особливо вночі – вкрай небезпечне заняття, навіть для корінних жителів тутешніх місць. Крім того, підкравшись до табору, потрібно було довго стежити за нами, щоб дізнатися, в якому саме наметі спить Лінда. Думаю, я б помітив це, та й ти, досвідчений слідопит, повинен був щось відчути, – Матвій пильно подивився в очі Куіделя, сподіваючись прочитати його думки. – Ось я і подумав, що Лінду вкрав хтось із нашої команди, спокусившись грошима моїх ворогів.
– Я чекав цієї розмови, – не зніяковів Куідель, дивлячись Матвію прямо в очі. – Ти маєш рацію, це дуже складний план. Окрім того, ти не можеш підозрювати нікого, крім мене. Справді, на мене дуже легко подумати й, зізнатися тобі, я не здивований твоєму запитанню. Що я можу тобі заперечити на твої підозри? Відверто кажучи, мало, але я спробую. У мене немає інших доказів, окрім клятви, в яку ти, можливо не повіриш. І все ж я клянусь тобі всім святим і світлим, що є на нашій рідній планеті, моїм родом і пам'яттю моїх предків,
