сумнівом, тут вони були живими й схилялися перед володарем, який вільготно прогулювався серед їх величі. Він приліг на шовковий трав'яний килим і заплющив очі, щоб спробувати поспілкуватися з цим новим для себе світом, але замість казкових відчуттів виявився у своїй кімнаті, лежачим на ліжку.
– Ні! Ні! – жахнувся Матвій, ніби поряд з ним вдарила блискавка. – Ще!..
Матвій поспішив заплющити очі, і знову опинився там, серед живих загадкових будівель, що випромінювали дивну енергію. Відчуття подвійної реальності було вище його розуміння. Він міг перебувати тут і там водночас. Відчуваючи себе напівбогом у своїх видіннях, він знову розплющував очі й перетворювався на безпорадну, обмежену у своїх здібностях істоту. Знов і знов він повертався у світ марева, і прагнув більш детально розглянути кам'яні споруди.
Розташування і форма таких грандіозних споруд не викликали сумніву в їх рукотворному походженні. Чітко виділялися віконні прорізи, які облюбували незліченні полчища мавп. Безумовно, уява Матвія намалювала йому ціле покинуто місто, яке, судячи за безмежними розмірами, населяла ціла цивілізація, давно понурившись в безодні часу…
Будильник на мобільному телефоні перервав спостереження ілюзорного світу, повернувши Матвія до суворої реальності. У порівнянні з пережитими відчуттями він відчував себе таким знесиленим, що навіть на мить не міг наблизитися до жаданого забуття.
«Гаразд, – трохи оговтавшись, подумав він. – Може пізніше ще вийде. Все-таки цікаво, від чого залежать такі яскраві та барвисті сни? Закінчу дослідження руїн і звернуся до фахівців. Може зі мною щось не так».
Розмірковуючи над цим, Матвій змирився з втраченими можливостями й знову знайшов непорушну силу волі та потужну енергетику фізичного світу. Миттєво начеркавши план на сьогодні, він поглянув на годинник.
«Цілком пристойно для дзвінка», – вирішив він, набираючи номер подруги.
– Доброго ранку, Матвій, – почувся з трубки ніжний жіночий голос.
– Доброго ранку, Лінда. Вибач за ранній дзвінок, але така негайна справа не терпить зволікань.
– Чомусь я не здивована, – розсміялася дівчина. – Це твій фірмовий почерк. Швидко, все й одразу. Цього разу теж працюємо на випередження?
– Ні. Зараз все набагато розміреніше. Єдине, що потрібно, так це виїхати якомога раніше, а сама робота досить забарна та копітка.
– Я заінтригована, – без удаваної скромності зізналася дівчина. – Зараз просвітиш чи потрібно зустрітися?
– Ти ж знаєш, я не люблю зайвих балачок через телефон, – відповів Матвій. – Тобі з ранку зручно або будеш зайнята?
– З моєю любов'ю до професії я зайнята завжди, але для тебе я скасую всі справи. Моя робота, на жаль, не приносить очікуваних доходів, а в цьому плані ти мене ніколи не розчаровував.
– Це
