Торговиця. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Торговиця - Роман Іваничук страница 7

Торговиця - Роман Іваничук Історія України в романах

Скачать книгу

вітру, отворилася на всю ширину, й заступила пройму висока постать сивоголового добродія, підстриженого їжачком, з чорною борідкою, яку він погладжував долонею, ніби пестив; добродій, як і Штефан, стояв непорушно, немов застиг у такому самому подиві з причини з'яви у Місті українського храму науки. Врешті він приязно посміхнувся до Шамрая, який упізнав відомого в Місті гімназійного професора-латиніста Томащука, й теж посміхнувся йому у відповідь, – й так відбулося щасливе для Шамрая знайомство з директором гімназії.

      Й промовив професор Томащук до знайомого йому сторожа музею, який завжди виструнчувався перед маєстатичним добродієм, коли той заходив до «Гуцульщини» і вкидав до скарбонки щедру лепту:

      «Тішмося, добрий чоловіче, і Богу дякуймо… А якби ви мали бажання перемінити місце праці, то я взяв би вас за педеля до нашої гімназії. Що ви на це скажете?»

      Й так несподівано Штефан Шамрай став на службу в першій Міській українській гімназії. Він щогодини побожно підходив з молоточком у руці до залізної штанги, що висіла в коридорі першого поверху, дзвонив і на перерву, і на уроки й гордо дивився на розгуканих хлопчаків, які, зачувши дзвін, вмить зникали з коридору й затихали в класах, а десь там, серед тлуму дітей, утихомирювався загарливий до науки гімназист молодших класів Олесь, син педеля Штефана Шамрая.

      …Тієї осені Олесь мав уже переходити до п'ятого класу гімназії, він пишався тим, що відтепер буде вважатися старшокласником і ніхто із зарозумілих ліцеїстів більше не називатиме його «цванком» або ще принизливіше – «бенькартом»; за літо він помітно підріс, чорне волосся вкладалося на голові хвилями, він часто заглядав у дзеркало й переконувався, що виглядає зовсім незле: плечі поширшали й зміцніли, дитяче кругле обличчя видовжилось, стан набрав стрункості, рух тіла й рук став стриманішим – із дзеркала поглядав вродливий юнак з густими дугами брів, з великими сірими очима, й Олесь уявив собі, що непогано виглядав би й на фотографії.

      Й тоді зблиснула в його голові зухвала ідея: він сфотографується в самого майстра Кіблєра й вишле поштою знимку на адресу панни Москалівни, за якою все літо, відтоді, як вона погладила його по голові й обпекла поглядом своїх синіх очей, кожного дня слідкував і таки догледів, як у квартиру будинку, що поруч із фотосалоном Кіблєра, заходить, і запам'ятав адресу. Отже, він підпише фотографію приблизно так «Найвродливішій на світі панні Оксані від юного лицаря на пам'ять про нашу першу зустріч на розі Скупневича й Каштанового провулка у червні 1934 року» – і вишле їй.

      І хай собі панна Москалівна пригадує й домислює, хто ж то пазить за нею, хто цілує її у своїх юнацьких снах, хто щоночі умліває в ліжку від шаленого до неї бажання, й буде вона тими догадками мучитися аж доти, поки Олесь змужніє і – може, аж по матурі – покрутить дзвінок у дверях її квартири й з букетом червоних троянд увійде до покою, стане перед нею на коліна й великодушно промовить, що прощає їй блуд з професором Тарновецьким,

Скачать книгу