Зелений Генріх. Готфрид Келлер
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Зелений Генріх - Готфрид Келлер страница 31
Однак і це захоплення було забуто, коли я вперше побачив великий звіринець. Я негайно ж намірився завести у себе такий же і набудував безліч кліток і кліточок. Із більшою ретельністю я пристосовував під них ящики та коробки, виготовляючи їх із картону й дерева та приробляючи до них решітки з дроту та ниток, залежно від сили звіра, для якого призначалася клітка. Першим мешканцем звіринця була миша, що потрапила до мишоловки, звідки я перевів її в заздалегідь виготовлену камеру, діючи при цьому настільки повільно й обачно, ніби мені треба оселити за ґрати щонайменше ведмедя. За нею пішов молоденький кролик; кілька горобців, досить великий вуж, мідянка і ще кілька ящірок різної величини та забарвлення; незабаром з’явився величезний жук-рогач, який знемагав разом з іншими жуками в акуратно поставлених один на одного коробочках. Кілька великих павуків з успіхом замінювали мені лютих тигрів, бо, по правді сказати, я страшенно їх боявся і зловив їх у свій час із великими пересторогами. Тепер вони були в моїй владі, і я відчував моторошно-приємне почуття, спостерігаючи за ними, поки в один прекрасний день один із них не вирвався з клітки і, несамовито перебираючи лапками, забігав у мене по руці та по одягу. Я дуже злякався, але це тільки посилило мій інтерес до звіринця, і я годував своїх звіряток вельми регулярно та навіть зазивав до себе інших дітей, із поважним виглядом даючи їм пояснення з приводу кожної істоти. Пташеня шуліки, якого мені вдалося придбати, я видавав за королівського орла, ящірок – за крокодилів, а вужів обережно виймав із купи ганчірок, де вони лежали, і обвивав їх кільцями навколо тіла ляльки. Інший раз я цілими годинами сидів один біля журних у неволі звірів і спостерігав за їхніми рухами. Миша давно вже прогризла дірку і вислизнула, у мідянки був зламаний хребет, хвости всіх крокодилів теж були відламані, кролик до того охляв, що був схожий на скелет, і все ж не вміщувався у своїй клітці, всі інші істоти дохли одна за одною, і це наводило мене на сумні роздуми, так що я вирішив убити і поховати всіх підряд. Я взяв тонкий і довгий залізний прут, розжарив один кінець і, просовуючи його тремтячою рукою то в одну, то в іншу клітку, мало не влаштував страшне кровопролиття. Проте мої звірята встигли вже мені полюбитися, і, побачивши здригання руйнованого живого