справді дуже тяжко завинила. Втім, можливо, її й невинно засудили! Через кілька років ця сама дівчинка втопилася незадовго до конфірмації, не пам’ятаю вже через що, пам’ятаю тільки скорботне почуття жалю до померлої, що охопило мене на похороні, коли я побачив цілу юрму одягнених у біле дівчаток від п’ятнадцяти до шістнадцяти років, які йшли за труною з квітами в руках. Незважаючи на те, що вона померла гріховною, негідною християнки смертю, на знак поблажливості до її юності їй усе ж таки не відмовили в скромних останніх почестях, бажаючи тим самим трохи заглушити і стримати галас, викликаний цією гучною справою.
Інший неприємний спогад, що залишився в мене від тих далеких шкільних років, – це катехізис і уроки, на яких ми займалися цим предметом. Його було викладено в невеликій книжці, заповненій сухими, мертвими питаннями та відповідями, відірваними від живих, повнокровних образів Святого Письма і здатними зацікавити хіба тільки літніх, зачерствілих людей із їх холодним розумом, і протягом багатьох років, – які здаються в юності такими довгими, – ми тільки те й робили, що вічно жували та пережовували цю книжку, заучували її слово в слово і переказували всі ці діалоги напам’ять, без ніякого розуміння. Грізні окрики та суворі покарання просвіщали нас у нашому невіданні, а гнітючий страх, як би не забути хоч одне з усіх цих темних слів, підстьобував нашу старанність, і до цього зводилося наше релігійне життя. Окремі віршовані уривки та строфи, настільки ж безладно вихоплені з псалмів і духовних пісень, а тому такі, що не бажали вкладатись у голові, як укладається цілий доладний вірш, який вчиш легко і з охотою, не допомагали розвивати пам’ять, а тільки обтяжували її. Від цих незграбно прямолінійних, сумовитих заповідей, покликаних викорінювати заскнілу невіру цілком сформованих, дорослих грішників, і від надчуттєвих і незбагненних догматів, що стояли в одному ряду з ними, віяло не лагідним духом поваги до людської особистості та її розвитку, а сморідним диханням дикого і відсталого варварства, яке бачить мету виховання лише в тому, щоб швидше пропустити юне покоління через якийсь знеособлюючий прес для моральної обробки й якомога раніше покласти на нього відповідальність за всі його думки і вчинки в сьогоденні і навіть у майбутньому.
Час від часу уроки катехізису ставали для мене справжніми тортурами; це траплялося по кілька разів на рік, коли надходила моя черга прислужувати пастору під час недільної служби та вести з ним той же безглуздий діалог, але вже в присутності всієї парафії, причому священик стояв на кафедрі на великій відстані від мене, так що мені доводилося говорити гучним, виразним голосом; а найменша обмовка або хоч одне забуте слово вважалося мало не оскверненням церкви. Щоправда, деяким жвавим на язик хлопчикам подобався цей обряд, оскільки саме він давав їм привід похизуватися своїм мистецтвом, відповівши на всі питання з єлейною благоліпністю, але в той же час із якоюсь відчайдушною хоробрістю, і кожен
