на груди теплу й живу істоту, а при цьому промовляє заповітні слова, від яких і дитина перестає репетувати, налякана першим знайомством із цим незатишним світом, і мати також швидко приходить до тями і, як казала одна односельчанка, «наче засвічується».
Те, що прочитаєте нижче, я почув частково од бабусі, частково од мами (на жаль, вже теж покійної), частково від жінки, в якої бабуся бабила.
Пелагея готувала себе до бабиння. Казала, що передчувала, кому дитина (знала, до кого покличуть) має з’явитися на світ. Молилася, постилася і (цікаво й зворушливо) вдягала в ті дні світліший одяг.
Брала з собою на бабницю материнку, любисток, медівник і траву, яку називала лісниця живуща. Казала, що дух їхній сприяє, аби пологи були легшими.
Подумки промовляла при появі дитини молитву: «Зроби, матінко Божа, цеє дитятко цвіточком, який вбирає сонце, росу і дух Божий невловимий».
Матері казала: «Дитя перші три-штири мінути ваші думки чує. У світ з собою візьме. То перша блискавка, що їй путь осіяє».
– Мені теї слова здавалися дивними, якимись зумисними, а потому пойняла, що тітка Палажка знала щось таке, що нам не було дано, – то слова жінки, що у неї бабила бабуся.
Зараз я міркую про велику силу думки, а отже, підсвідомого в житті. Бабуся це відчувала, знала про це? І згадую біблійне: «Всіляке таємне стане явним». І далі бабусі Пелагеї: «Ти ще тільки зле подумала, а вже гаддя в лісі заворушилося».
Чи не тому вона твердила, що такі важливі перші хвилини в житті людини, перші слова, звернуті до маленької істоти, перші речі, які має робити жінка, звівшись на ноги після пологів:
– Подивися, ци хата заметена, як ни була, попроси, хай хтось теє зробить;
– Глєнь у вікно, навіть як вечір ци ніч надворі, шукай зірку або квітку;
– Зведи очі до образу Божого;
– Подєкуй матері, що тебе народила;
– Душа дитяти, що в хрещенні з’явиться, за тобою слідкує.
Звісно, тепер пологи приймають професіонали-лікарі, але чи не зводиться все до механічного, сказати б, процесу? З акту появи нової людини зникає душа, духовність, може, тому так багато травм, каліцтв, діти народжуються з вадами, що впливають на все подальше життя?
І нарешті ще один момент. Бабуся розповідала, що було кілька випадків, коли народжувалися мертві діти. Точніше, не мертві, а ті, що не закричали одразу, не подали ознак життя. Одним із таких був автор цих рядків. Коли в мами пізнього осіннього вечора розпочалися перейми, тато був відряджений з нашого Кусого хутора в село. Бо, за традицією, приймати пологи могла й мати породіллі чи сестра, а от бабити, проводити завершальну частину дійства могла тільки спеціально запрошена бабниця – жінка з іншої сім’ї. І тато поночі почимчикував у село, до нашої родички баби Наталки. Потім із гумором розповідав, як кілька разів потрапляв у болотяні пастки, як поспіхом із кладки зісковзнувся, отож прийшов у Кузли, куток, де жила баба
