не зважає. Гості регочуться, а її все лице горить зі встиду, а далі як заплаче, та тому до ніг, щоб її пустив. Тоді він змилувався, підняв її та й питається:
– А що, ти мене не пізнаєш? – Вона дивиться на нього та й нічого не каже. – А то відколи у нас такий закон, щоб жінка чоловіка не пізнавала? Я ж твій чоловік, а ти моя жінка!
Тут він розповів їй про все, як це усе сталося, наказав її зараз переодягти по-царськи. Аж тут її батько над'їхав – ну, то, певно, що здивувався, коли побачив свою доньку царівною, бо він же її віддав за діда.
Там то вже бал був, можете собі уявити! Вилами молоко їли, по борщучовнами плавали! І я там був, мед-вино пив; по бороді текло, а в роті сухо було.
Місце запису не вказане.
Казки в записах Осипа Роздольського
(1872–1945)
Народився на Збаражчині. Був збирачем і дослідником української народної музики та фольклору. Зібрані ним матеріали опубліковані в «Етнографічному збірнику» НТШ: «Галицько-руські народні казки» (1899), «Галицькі народні новелі» (1900) та «Галицько-руські народні мелодії» (Ч. 1–2,1906–1907).
Записи казок походять з Бродівщини.
Чоловік без страху, вдячний мрець і заклята царівна
Та був такий їден чоловік, котрий не знав, що є біда на світі. Запитався своїх батьків:
– Батьки, ви вже в світі прожили, що то є в світі за біда?
Відказали йому батьки:
– Ей, сину, сину – є велика біда.
Тоді він питає:
– Тату мій і мамо моя, чи ви мене дуже страшите? Яка то є біда? А до того всього я ніц не знаю робити – як я далі буду в світі жити?
Відповідали йому отець і мати:
– Сину, сину, вдайся до якогось ремесла.
Ну, а він питає:
– До якого ж я ся вдам?
Каже йому отець йти до кравців – він не хотів, до шевців – він не хотів… Скільки є ремесла на світі, він до жадного не хотів пристати – лише одне собі вибрав: до дзиґармістра. Так дзиґарки робити щоб він умів добре. Завів його отець до дзиґармістра і каже так:
– Прошу, майстре, навчіть мого сина.
Той каже:
– Добре, навчу вашого сина, але дасте мені п'ятдесят рублів.
Згодилися на три роки. Почав хлопець майструвати – то до трьох місяців він знав ліпше дзиґарки робити, як сам майстер.
Як минуло три роки, пише він до батька свого, аби по нього приїхав. Но, приїхав до нього його отець. Побачив майстер через вікно, що батько йде (а був той майстер чарівником), та й закляв усіх своїх челядників (а було їх трьох разом з хлопцем), що стали усі три голубами сивими. Повилітали голуби на жердину та й сидять.
Приходить отець до хати і каже звичаєм:
– Слава Богу Ісусу Христу!
Відказує йому майстер:
– Слава навіки!
– Майстре, майстре, а де мій син?
– А, –
