поміщено було на початку попереднього розділу, який цілком, від слів: de gustіbus non est dіsputandum – разом з усім, що говориться в цій книзі про коники, але не більше, має розглядатись як присвята вашій ясновельможності. – Решту присвячую я Місяцю, який, до речі сказати, з усіх мислимих патронів або матрон найбільш здатний дати книзі моїй хід і звести від неї з розуму весь світ.
Світла богине,
якщо ти не занадто зайнята справами Кандида і міс Кунігунди [18] – візьми під своє заступництво також Трістрама Шенді.
Розділ X
Чи можна було вважати хоч би скромною заслугою допомогу, надану повитусі, й кому ця заслуга по праву належала, – з першого погляду уявляється мало істотним для нашої розповіді; – вірно, одначе, те, що у той час честь цю було цілком приписано вищезгаданій пані, дружині священика. Але я, хоч убий, не можу відмовитися від думки, що і сам священик, нехай навіть не йому першому спав на думку ввесь цей план, – проте, оскільки він взяв в нім щиру участь, як тільки був у нього втаємничений, і охоче віддав гроші, щоб виконати його, – що священик, повторюю, теж мав право на деяку частку хвали, – якщо тільки йому не належала добра половина всієї честі цієї справи.
Суспільству завгодно було в той час вирішити інакше.
Відкладіть убік книгу, і я дам вам півдня на скільки-небудь задовільне пояснення такої поведінки суспільства.
Мусите ж знати, що років за п’ять до так докладно розказаної вам історії з патентом повитухи – священик, про якого ми ведемо мову, зробив себе притчею во язицех навколишнього населення, порушивши всяку пристойність відносно себе, свого становища та свого сану; – він ніколи не показувався верхи інакше, як на худому, жалюгідному одрі, що коштував не більше одного фунта п’ятнадцяти шилінгів; кінь цей, аби скоротити його опис, був вилитий брат Росінанта – так далеко сягала між ними сімейна схожість; бо він абсолютно в усьому підходив під опис коня ламанчського лицаря, – з тією лише відмінністю, що, наскільки мені пам’ятається, ніде не сказано, щоб Росінант страждав запалом; крім того, Росінант, за щасливим привілеєм більшості іспанських коней, огрядних і худих, – був поза сумнівом конем в усіх відношеннях.
Я дуже добре знаю, що кінь героя був конем цнотливим, і це, можливо, дало привід для протилежної думки; проте так же достовірним є й те, що стримування Росінанта (як це можна зробити висновок із пригоди з янгуаськими погоничами[19]) виникало не від якої-небудь тілесної вади або іншої подібної причини, але єдино від помірності й спокійної течії його крові. – І дозвольте вам зауважити, мадам, що на світі часто-густо буває цнотлива поведінка, на користь якої ви більше нічого не скажете, хоч як старайтеся.
Але хай там як, коли я поставив собі за мету бути абсолютно неупередженим відносно кожної тварини, виведеної на сцену цього драматичного твору, – я не міг не сказати про вказану відмінність на користь коня Дон Кіхота; – в усіх
Кандид і Кунігунда – герої філософської повісті Вольтера «Кандид» (1759).
Пригода з янгуаськими погоничами – з ХV розділу першої книги «Дон Кіхота» Сервантеса.
