збентежив мене. У ньому мало що було від моряка, але я відчував напевне, що він – моряк.
Я поцікавився, що він шукає, а він сказав, що хотів би випити рому. Не встиг я принести ром, як він вже сидів за столом і знаком просив підійти ближче. Я завмер із рушником у руці.
– Підходь ближче, друже, – мовив він, – підходь ближче.
Я підійшов ближче.
– Цей стіл накрили для штурмана Біллі? – спитав він мене і підморгнув.
Я відповів, що не знаю ніякого штурмана Біллі, і що цей стіл накрито для однієї особи, яка мешкає в нашому готелі, і цю людину ми називаємо капітаном.
– Чудово, – промовив він, – штурман Біллі може називати себе капітаном, це справи не міняє. У нього шрам на щоці, а ще він дуже приязний, особливо, коли перехилить чарчину. Отакий він, штурман Біллі. Ну гаразд, визнаймо, що у вашого капітана є шрам на одній щоці, скажімо, якщо ваша ласка, на правій. Чи не так? Моя правда. Отже, штурман Біллі перебуває в цьому будинку?
Я відповів, що капітан пішов прогулятися.
– А куди він пішов, друже? Якою дорогою?
Коли я вказав на берег і розповів, якою дорогою і коли повернеться капітан, а також відповів ще на кілька питань, незнайомець вигукнув:
– Чудово, штурмана Біллі мій візит потішить не менше за питво!
Утім, вираз на його обличчі при тих словах був аж ніяк не приязним, і я мав підстави вважати, що незнайомець помилявся, навіть якщо уявити, ніби він казав те саме, що думав. Але я вирішив, що це мене не обходить, та й не знав власне, як тут правильно вчинити.
Незнайомець уважно стежив за входом і час від часу визирав із кутка, наче кішка, що підстерігає мишу. Я хотів було вийти на дорогу, але він одразу ж покликав мене назад. Я збирався було не послухати, але він так розлютився і загорлав на мене, що я, злякавшись, відскочив назад. А тільки-но я повернувся, він знову заговорив зі мною як раніше – не то улесливо, не то з презирством, поплескав мене по плечу і сказав, що я йому сподобався.
– У мене є син, схожий на тебе, наче викапаний. Він – моя радість і гордість. Але найголовніше для юнаків – дисципліна, друже, дисципліна. От якби тобі випало поплавати з Біллі, мені не довелось би гукати тебе двічі. Біллі ніколи не повторював двічі, та й інші, хто з ним плавав… а ось, мабуть, і сам старий штурман Біллі, з підзорною трубою під пахвою. Ходімо до кімнати, друже, сховаємося за дверима, щоб зробити йому сюрприз. Ото старий зрадіє…
Ми повернулися до їдальні, і незнайомець сховався разом зі мною в кутку за розчахнутими дверима. Я трохи ніяковів і добряче настрахався, а до того ж незнайомець, як я помітив, теж, вочевидь, перелякався. Він хапався за держак кортика, висмикуючи лезо з піхов. Увесь час, поки ми стояли за дверима, він судомно ковтав слину, ніби в нього щось застрягло в горлянці. Нарешті до кімнати ввалився капітан і, грюкнувши дверима, не роздивляючись навсібіч, рушив до столу, де було приготовано для нього сніданок.
– Біллі! – озвався до нього
