захеканий голос крикнув йому у саме вухо: «Алло! Алло!»
– Мамо, привіт! – видихнув здивовано Андрюс. – Як ти?
– Андрюсе! Ріднесенький! Привіт! Я тільки-тільки зайшла! Ще й сніг із чобіт не струсила. Чула крізь двері, як телефон дзеленчить, а ключ, як на зло, в сумці загубився! У мене все гаразд! Ти краще скажи, як у вас?
– Чудово! Заробив сьогодні сорок євро!
– Це в день?
– Так!
– Молодець! То це що, ти тисячу в місяць отримуєш?
– Ні, менше, – Андрюс посміхнувся. – У мене поки що не щодня такий заробіток.
– Головне, що ти влаштувався! Як Барбора? Що вона робить?
– Нянею працює. Більше за мене отримує.
– Ну, слава богу, що у вас все добре!!! Я так переживала!
– Ні, у нас все чудово! Я нещодавно згадував, як ти мене в Паланзі на «голий пляж» водила!
– Знайшов, що згадувати! – засміялася мама. – Всі про той час забули, а ти вирішив згадати!
– Як у тебе з грішми?
– Достатньо, не турбуйся! На пенсію, звісно, не розгуляєшся, але я підробіток знайшла! Двічі на тиждень консьєржкою в новому будинку. У мене є своя кімнатка, телевізор!
– Ти телевізор довго не дивись! Для очей шкідливо! – жартома порадив Андрюс. – Вибач, мені час. Барбора вдома чекає!
– Привіт їй передай! Поцілуй від мене! – попросила мама.
– Обов’язково!
Спонтанна телефонна розмова з мамою і розбудила Андрюса остаточно, і зігріла. Втома минулася. Залишилося відчуття якоїсь душевної незручності, але воно так просто не розвіється. Його треба виговорити. Якщо Барбі ще не вечеряла, то він їй усе за вечерею і розповість. Більше ж йому тут нема з ким потеревенити!
Барбора лежала одягнена на ліжку поверх зеленої ковдри і дивилася в стелю. Вона навіть не обернула голови, коли Андрюс увійшов у квартиру.
Він роззувся, підійшов, задивився на усміхнений портрет кучерявої африканки на стіні.
– Ти втомилася?
– Ага, – видихнула вона.
– А я думав, ми вийдемо повечеряти. У китайців чи у в’єтнамців. Або навіть у французів? – Він показав дві сині двадцятиєврові банкноти і помахав ними над її обличчям, швидше намагаючись оживити погляд дівчини, «приліплений» до стелі, ніж здивувати своїм сьогоднішнім заробітком.
– Ого! – вона зиркнула на Андрюса. – Це ж скільки ти годин кривлявся біля каруселі?
– Не біля каруселі, – відповів він спокійно. – Пам’ятаєш, ти мені казала про «ринок клоунів» на рю де Севр? Хтось тобі про цей ринок розповів. Так ось, ніякого ринку там, певна річ, немає. Але є велика лікарня і кав’ярня навпроти, в якій сидять клоуни. Сидять і чекають, поки за ними не прийдуть батьки якоїсь хворої дитини. І ті приходять і наймають клоуна! Якщо у батьків є гроші і хворій дитині клоун сподобався, то у клоуна буде постійний заробіток. Якщо не пощастить, то одноразовий.
– Ну
