мусила ховатися, і всі її рукописи згинули. Мала надію, що хоч тота друга книжечка десь виплине. Знала, що тато мій працював у друкарні, от і прийшла до мене.
– І ви повернули їй?
– По-перше, не мала я що вертати, бо не брала в неї. А по-друге, якби дала їй тоту книжечку, то не дістала б сатисфакції. Чи не так? – І знову вона засміялася, тішачись своєю дотепністю. – Я так і сказала: ти вкрала в мене псевдо. А я в тебе – вірші. Хто доведе, що саме ти їх написала? Вони мої. І псевдо моє. Іди – правуйся!.. Але з ким мала би правуватися? Так і минулося… А я тільки-но так сказала їй… Віршами тими не скористалася. Нащо мені чужі вірші, коли своїх нема де подіти?
Тремтячим голосом Бумблякевич спитав:
– А де тепер та друга книжечка?
І дістав цілком звичайну відповідь, від якої, на його подив, ані земля не затряслася, ані небо не загриміло:
– Є в мене. – Та, помітивши жадібний блиск очей бібліофіла, додала: – Мені вже не потрібна. Як хочете, заберіть собі. Я свого добилася. Мальва пішла від мене в сльозах. Так само, як і я колись від неї.
– Скажіть мені ще одне: чи маєте ви хоч якусь найменшу підозру, де б вона могла тепер мешкати?
– Знаєте… перед війною вона мешкала з батьками… Але в тридцять дев’ятому батьків вивезли, хату забрали… Вона з батьками не поїхала, якось вдалося лишитися. Мешкала тоді в своєї старої тітки. Знаю тільки, що тітка її жила в пивниці, в страшному убозтві…
– Де саме?
– На Замарстинові. Там є така маленька бічна вуличка, Ружова називалася. А як тепер, не знаю…
11
Перша збірка віршів Мальви Ланди називалася «Наприклад – я» (Львів, «Смолоскип», 1938, 36 стор.), а друга – «Нелеґальне сонце» (Краків; Львів, «Українське видавництво», 1944, 48 стор.). У першій була світлина вродливої дівчини з якоюсь задерикуватою посмішкою: здавалося, вона глузує з кожного, кому забагнеться надто далеко проникнути в розгадуванні її тайни. Остап Грицай, рецензуючи першу збірку в часопису «Назустріч», дорікав авторці за переважно інтимну лірику і за відсутність «поезій політично заанґажованих», а проте визнавав, що літературний портрет нової поетеси «може й має забагато незрозумілих нам потягнень непокірного пензля, може місцями, на перехрестях світла й тіні, вдаряє нас свого роду акондензійність вислову й незрозумілі синтези красок, але в творчости Мальви Ланди дзвенить душа музичної, не зрозумілої нам у своїй красі стихії. Конструктивну стрілу свого слова випустила у благословенну ціль, у найважчу мету – у серце людини, що мусить жити».
Оцю цитату Бумблякевич вичитав на обкладинці другої збірки, котрій за відсутність «політичної заанґажованости» дорікнути було б неможливо. Тут не було віршів на зразок «Осені»:
Осінь і ваше обличчя…
Листя зів’яле зідхання…
О, не підходьте ближче —
На віддалі глибше кохання.
Мусимо навіть обоє
В очі собі не дивитись,
Бо ненароком любов’ю
Можемо отруїтись.
Осінь і ваше обличчя,
Наче
