що «Герой» – ім’я гордого благородного оленя породи Cervus elaphus, який блукає містом, відшукуючи за запахом кохану олениху. Око Ройтберга зачепилося за рядок: «…він мужньо йшов, відчуваючи неймовірний біль у шлунку, рани його кровоточили. Але він ніс ягель, затиснувши його у спраглих губах…». «Казна-що! – розлютився Ройтберг. – Треба звільняти…»
Настрій у нього був сьогодні зіпсований пригодою із рогом свого улюбленця. І яка падлюка підняла руку, точніше, пилку – на таку красу?! Бодя? А може, цей же пентюх Василенко, вічний плаксій та невдаха. Дарма що колись були кращими друзями! Він давно вже муляє око. А головне – і в цьому треба було зізнатися відверто, – Ройтберг страждав від думки про те, що ділить із цим недоумком одну коханку. Це було несолідно і неприємно.
Валентин Самсонович натиснув ґудзик дзвінка, викликав секретарку, наказав запросити до себе колишнього однокурсника.
Василенко увійшов. Ройтберг знав, що має бути далі, і тому одразу ж зробив вигляд, ніби дочитує статтю.
– Привіт, старичок! – з порогу почав говорити Семен. – Уявляєш, щойно я про тебе подумав, а тут ти сам мене кличеш. Телепатія! Дивився вчора новини? Я обурений до нестями. Я просто на стіни кидався. Вони збираються експортувати оленів до Білорусі, коли ще в нас не у всіх вони є! Краще б зменшили ціни на ягель!
Василенко завжди говорив швидко і багато. Він боявся запитань…
– Послухай, Семене, – Ройтберг відірвався від паперів, – твоя остання стаття, ну, про Героя, дуже погана, надумана, читається важко. Я її знімаю.
– Це робота трьох тижнів! – обурився Василенко. – Що там не так?
– Немає характерів, фактажу, – пожував кінчик олівця Ройтберг. – І взагалі, Семене, про що ти зараз думаєш? Пишеш усе гірше…
Василенко напружився. Він давно передчував наближення грози. Писати він і справді почав гірше: усі думки займав Пантелеймон. Чим годувати? На які гроші побудувати стайню? Голова від цих думок ішла обертом. Він не міг зосередитися на журналістиці, хоча усвідомлював, що працює на «теплому місці», в престижному журналі. Преса з «оленячим» ухилом – з розряду «вищого пілотажу», завжди на вістрі часу.
Василенко зніяковіло відкашлявся і почав розтлумачувати шефові велике надзавдання свого опусу. Ройтберг стомлено слухав і дивився на розпашіле обличчя підлеглого. «Що знаходить у ньому Зоя?» – напружено міркував він.
Тієї ночі Зої Павлівні Пікач наснився дивний сон, через який вона прокинулася на годину пізніше. І голова її була накрита подушкою. Власне, останнім часом вона спала так, аби не чути дзеленчання упряжок та цокання копит сходами будинку. Якщо не маєш грошей, щоб придбати хоча б одного оленя, краще марити уві сні.
Отже, сон був дивний. Снилося Зої величезне збіговисько популярних телеведучих (тут Зоя подумала, що це цілком закономірно, адже телевізор працював
