році достоїнство генерального судді (Василь Леонтійович, онук татарина, добре спрацювався з гетьманом Мазепою), а в 1700-му виклопотав для нього ще й звання стольника (двірський, згодом придворний чин-посада в Російській державі XIIІ – XVII століть; стольник прислужував князям-царям під час урочистих трапез, супроводив їх у поїздках, а згодом стольників призначали на воєводські, посольські та інші посади).
Василь Леонтійович у щасливому загалом шлюбі з Любов’ю Федорівною мав сина Василя (бунчуковий товариш, згодом полтавський полковник, першим шлюбом був одружений з дочкою гетьмана Данила Апостола – Анастасією, а від його синів – Семена, Василя, Павла – утворилися три гілки роду Кочубеїв) та сина Федора (теж бунчуковий товариш – почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше – відставним полковникам і полковій старшині).
Також генеральний суддя мав і двох дочок: старша Ганна була дружиною племінника Мазепи Івана Обидовського, а молодша Мотря, вона ж Мотрона, вона ж Мотроночка, Мотронка, Мотрононька, Мотречка, Мотруна, Мотруненька, Мотрунечка, Мотрося, Мотросенька, Мотруся, Мотрушка чи й просто Мотя – улюблениця генерального судді Василя Леонтійовича Кочубея та його коханої дружини Любові Федорівни, вона ж…
Вона ж героїня любовної історії з гетьманом Мазепою, загалом романтично піднесеної, що завела її матір у в’язницю-хурдигу, а батька – на плаху під сокиру ката. Чи не це й привабило до неї увагу, крім Пушкіна та Рилєєва з Росії, ще й багатьох європейських творців, яким лише дай подібну історію, а вже вони так її розпишуть, так. Одне слово – на віки.
«І та романтична пригода Мазепи з донькою Кочубея Мотрею у 1704 році утворила прірву між родиною Кочубея й Мазепою. Проте й надалі – і не лише про людське око – не переривалися добрі стосунки між ними, гучні бенкети, інтимні бесіди, щирі розмови. Занадто багато спільних думок, інтересів, справ, врешті, спільних таємниць і гріхів зв’язували цих двох людей.
Але десь у глибині, у близькому оточенні Кочубея зростала ворожнеча й ненависть до Мазепи, нагромаджувалися усілякі матеріали, чутки, плітки, переказувалися необачні слова гетьмана, який міг іноді не критися перед Кочубеєм, хоч і не підпускав його до таємних своїх акцій» (збірка «Усі гетьмани України»).
В українців (та й не лише в моїх одноплемінників) кохання – це золоте людське почуття, найбільше щастя, світла доля – хоча буває, що воно приносить і горе.
Хто тільки не намагався розгадати таємницю незбагненного почуття – кохання. Які мудрі голови не силкувалися протягом тисячоліть розібратися, а що ж воно таке – кохання? А віз і нині там. Всі знають, що таке кохання і… І намагаються все ще розгадати його таємниці.
В одній з праць на цю тему автор якось прочитав:
«Можливо, людина стала людиною тоді, коли навчилася виготовляти знаряддя праці. Такою вона стала саме тоді, коли, зірвавши чарівну квітку, не скористалася нею (за звичкою)
