Антологія української фантастики XIX—XX ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Антологія української фантастики XIX—XX ст. - Антология страница 4

Автор:
Серия:
Издательство:
Антологія української фантастики XIX—XX ст. - Антология

Скачать книгу

в диких, зарослих скелях печери, бачив гомінливі криштальні води на імшистім дикім камінні, бачив у чистих джерелах рибу, яка виблискувала золотом і сріблом. Там луги і пагорби‚ укриті вабливими барвами, в кущах чути спів солов’їв, бачив там чарівний палац Психеї та дивний острів богині Каліпсо; там зустрінеш все, що тільки може створити уява.

      Самотній, блукав я по саду. День був ясний, і все цвіло, немов у раю, тільки мої думки охопила скорбота. Майбутнє і минуле, ніби дві чорні хмари, висіли переді мною і за мною, якесь сумне передчуття уплелося в мої мрії; я бажав бачити тільки терня, вважаючи, що його сотворила природа тільки для того, щоб я зупиняв свій погляд на ньому впродовж усієї мандрівки мого життя.

      Сказавши це, Самотницький замовк, і здавалося, знову завмер: знерухоміла його постать, і на обличчі, ніби дерев’янім, не було жодного руху. Зенон, не бачивши ознак життя, позирав на нього з тривогою; якийсь час ще тривала мовчанка, нарешті, немов прокинувшись від летаргійного сну, той почав знову оповідати:

      – Засновник Софіївського саду, володіючи велетенськими маєтками, хотів цей сад з його кришталевими водами і квітучими долинами перетворити на пенати грецьких богів; і це сталося серед розлогих степів України, де раніше оку не було за що зачепитися.

      Є за декілька миль від Умані і за декілька верст від містечка Теплика ще один сад – Гайнарівський, як назвали його тутешні мешканці. Засновник цього саду, пан Гайнар, поселившись в українських степах, інакше дивився на світ. Не збирався нікого здивувати чарівним виглядом, не піклувався про славу; інші в нього були думки, інша мета.

      Наблизившись до тієї місцини, я не помітив жодної живої душі, а в тіні садових дерев всюди панувала тиша, тільки іноді шуміли на вітрі гілки. У вишняку я помітив кілька вуликів, біля яких відпочивав у затінку дерев якийсь чоловік, поряд на траві сидів хлопець: помітивши мене, відразу ж розбудив господаря. Був той уже в літах, худий, смаглявий, проникливим оком з-під густих брів позирав на мене. Наблизившись до нього, я попросив дозволу оглянути сад і познайомитися з місцевістю.

      – Мій сад, – сказав він, – нагадує дику лісову гущавину, тут нема нічого, що б могло привабити око.

      – Наслідування природи, – відповів я, – значно краще заняття, ніж будь-яка найвитонченіша обробка.

      – Про це я зовсім не думаю, в мене інші наміри.

      – Набагато більше може бути користі від того, що проголосить Найвища мисль, аніж наслідування чого-небудь. Я, вперше відвідавши ці краї, хотів би побачити те, що не зустрінеш в інших місцинах.

      Він повів мене вузькими стежками, немов лабіринтом, обабіч були глибокі яруги і ями, береги яких заросли густим верболозом і високою травою; де-не-де вода була вкрита зеленою цвіллю, величезні п’явки снували тут і там, якась мряка висіла над похмурою і дикою просторінню; в повітрі була надзвичайна вільгість, ніби після нежданого дощу, хоча день був спекотний.

      – Невже

Скачать книгу