той проти нас»; «хто проти нас, той – наш ворог»; «якщо ворог не здається, його знищують».
Саме такою є логіка ненависті до іншого тільки за те, що інший не поділяє твоїх поглядів і не сповідує твоїх «глибоких переконань».
Але, якщо вже існує логіка презирства іншого, логіка ненависті до іншого як логіка негативної небайдужості до нього, то цілком природно припустити, що мають існувати ще, принаймні, дві логіки: логіка байдужості й логіка позитивної небайдужості.
Першу з них втілює принцип толерантності (від лат. tolerans (tolerantis) – терплячий). Цим терміном сьогодні прийнято визначати гаданий універсальний засіб від дедалі більш поширюваного соціального захворювання: агресивного ставлення людини до людини в безперервній виснажливій боротьбі за «місце під сонцем».
«Homo homini lupus est», – казав Томас Гоббс, посилаючись при цьому на Плавта. Але, насправді, Тіт Макцій Плавт такого ніколи не казав. За його словами, людина людині вовк, якщо вона її не знає: незнайомець ніколи не переконає нормальну людину дати йому гроші в борг. Тобто, як бачимо, відірвавши шматок від справжнього висловлювання, стає цілком можливим викривити його зміст до невпізнанності й спотворити його сутність.
Змінюються часи, змінюються норови. Глобальна «Bellum omnium contra omnes» – «Війна всіх проти всіх» (Томас Гоббс, «Левіафан), про яку й гадки не мала людина за часів Плавта, війна, яка тільки вгадувалась Гоббсом, сьогодні набуває всіх ознак тотальності: від зіткнення інтересів за зручне місце паркування автомобіля й до нещадної битви «до останнього подиху конкурента» в боротьбі за покупця (клієнта, замовника, платоспроможного споживача), битви, в якій всі засоби гідні бути застосованими.
В будь-якій «війні всіх проти всіх» переможеною завжди стає людяність.
Панацеєю ж (від грец. Πανάκεια, «все лікуючою») – богинею цілителькою від глобально-тотально-епідемічного захворювання суспільства войовничістю: «всіх проти всіх»; «кожного проти всіх»; «всіх проти кожного» й «кожного проти кожного» – сьогодні стало «хорошим тоном» вважати те, що називається вишуканим словом толерантність.
Безумовно, вишуканість є достоїнством, що підкреслює оригінальність, неординарність, елітарність, неодмінно притаманні тому, що є вишуканим. Але вишуканість форми не є достатньою запорукою наявності гідного змісту: лицарські обладунки не гарантують шляхетності того, хто їх на себе одягає.
Для кожної людини, яка не хоче ані бути ретроградом, ані набути репутацію реакціонера, толерантність як суспільне явище, беззаперечно, має всі ознаки зовнішньої привабливості: очевидну незадогматизованість; незашореність, яка просто не може не впасти в око; ретельно підкреслену розкутість.
Всі ці ознаки надихають шанувальників, гарячих прихильників й активних пропагандистів толерантності якнайширше, якнайенергійніше й якнайспритніше запроваджувати її в усі сфери суспільного життя: від сімейно-шлюбної – через легалізацію одностаттєвих шлюбів,
