і материнську владу, в разі потреби караючи нас різками. Досить довго вона лише погрожувала нам, і погроза такого зовсім нового для мене покарання неабияк лякала мене. Але після екзекуції я побачив, що очікування виявилося страшнішим за кару, і, що найдивніше, покарання лише посилило мою любов до тієї, котра мене покарала. Тільки сила цієї любові і моя природна смиренність заважали мені навмисно добиватися повторного покарання, бо воно залишило в мені більше бажання зазнати його знову від тієї самої руки, ніж страху, позаяк до болю й сорому домішалася й чуттєва насолода. Зауважу, що дістати різок від пастора мені зовсім не хотілося, – у справу, безперечно, втрутився рано розбуджений статевий інстинкт. Але з братовою вдачею побоюватися такої підміни не варто було, і якщо я не добивався нового покарання, то лише з остраху розсердити мадемуазель Ламберсьє, бо така була влада любові, хай і породженої чуттєвістю, над моїм серцем.
Можу з чистою душею сказати, що повторне шмагання, з яким я зволікав, але якого не боявся, сталося не з моєї вини, тобто не з моєї волі. Але другий раз став і останнім, бо мадемуазель Ламберсьє помітила за якимись ознаками, що покарання не досягає мети, і заявила, що відмовляється від нього, позаяк воно її надто стомлює. Раніше ми спали в її кімнаті, а взимку іноді і в її ліжку. Два дні по тому нас поклали спати в іншій кімнаті, і з того часу вона поводилася зі мною як з дорослим хлопцем – честь, без якої я охоче б обійшовся.
Хто повірив би, що різки, отримані у віці восьми років від тридцятирічної дівчини, мали вирішальний вплив на мої схильності, бажання, пристрасті та й мене самого до кінця життя, і до того ж у напрямі, протилежному тому, що мав стати його природним наслідком? Спалахнувши, чуттєвість так змінила мої прагнення, що я не шукав уже нічого іншого, крім того, що одного разу відчув. Незважаючи на те, що кров моя бурхала мало не з самого народження, я зберіг свою чистоту до того віку, коли розвиваються найхолодніші й запізнілі темпераменти. Мене довго мучили якісь незрозумілі бажання, я жадібно, з полум’ям в очах, дивився на гарних жінок; вони постійно малювались моїй уяві, і я подумки змушував їх діяти так, як це робила мадемуазель Ламберсьє.
Навіть коли закінчилося дитинство, ця дивна пристрасть зберегла мені чесні звичаї, яких, здавалося б, мусила позбавити. Якщо й буває цнотливе виховання, то саме таке я й дістав. Три мої тітки являли собою не лише зразкову мудрість, а й скромність, давно вже забуту жінками. Мій батько, що полюбляв розваги, але був люб’язний по-старомодному, ніколи не вимовляв при коханих жінках слів, од яких могла б зашарітися невинна дівчина, і ніде до дітей не ставилися з такою повагою, з якою ставилися до мене в моїй родині. У Ламберсьє на це зверталася не менша увага, і одній дуже добрій служниці відмовили в місці за те, що вона сказала при нас якесь вульгарне слівце. Я не лише аж до отроцтва не мав ніякого уявлення про злягання, але навіть неясна думка про нього являлася мені у вигляді відразливих потворних образів. Повії вселяли
