мовчки нахилив голову, майже доторкнувшись до її колін.
Вона скуйовдила йому волосся жестом, який був колись дуже ніжним.
– Окрім того… – провадила вона тоном, від якого він затремтів усіма фібрами своєї душі, – а крім того… я хотіла сказати тобі, що я тебе кохаю, кохаю не менше, аніж колись, що ти досі є душею моєї душі і що я хочу бути твоєю найдорожчою сестрою, твоєю найніжнішою подругою. Ти мене зрозумів?
Андреа не ворухнувся. Вона, обхопивши його скроні своїми долонями, підняла його обличчя; вона хотіла заглянути йому у вічі.
– Ти мене зрозумів? – повторила вона ще ніжнішим і ще більш покірливим голосом.
Її очі, затінені довгими віями, здавалися ніби змащеними якоюсь олією, чистою і прозорою. Її рот був напіврозтулений, і верхня губа трохи тремтіла.
– Ні, ти мене не кохала, ти мене не кохала! – озвався нарешті Андреа, відриваючи її долоні від своїх скронь, бо вже відчував, як проникає йому в жили палкий вогонь, який навіть несвідомо випромінювали ці зіниці, й він ще гостріше відчував біль від утрати тілесного володіння прекрасною жінкою. – Ти мене не кохала! У тебе вистачило зухвалості вбити своє кохання, несподівано, майже зрадливо, коли я віддавав тобі свої найп’янкіші почуття! Ти від мене втекла, ти мене покинула самого, приголомшеного, зболеного, втоптаного в землю, тоді як я ще вірив твоїм обіцянкам. Ти не кохала мене, ти мене не кохала! Після такої тривалої розлуки, наповненої таємницями, німої і невблаганної; після такого тривалого чекання, в якому невблаганно зів’яла квітка мого життя, позначеного глибоким смутком, який був мені дорогим, бо його причиною була ти; після такого щастя й такого лиха ти приходиш на те місце, де кожна річ досі зберігає для нас живий спогад, і ти мені ніжно кажеш: «Я вже не твоя. Прощавай». О ні, ти мене не кохала!
– Невдячний! Невдячний! – вигукнула Елена, вражена його майже ворожим голосом. – Що ти знаєш про те, що сталося, про те, що я вистраждала? Що ти знаєш?
– Я не знаю нічого й не хочу нічого знати! – відповів Андреа майже грубим голосом, окинувши її каламутним поглядом, на дні якого прозирали його невтоленні бажання. – Я знаю, що одного дня ти була моєю, що ти віддавалася мені геть уся з безмежною насолодою, як ніколи нікому не віддавалася жодна інша жінка; і я знаю, що ні мій дух, ні моя плоть ніколи не забудуть про те сп’яніння…
– Мовчи!
– Навіщо мені твої ніжні почуття сестри? Ти запропонувала мені їх супроти своєї волі, дивлячись на мене очима закоханої жінки, доторкаючись до мене своїми невпевненими руками. Надто часто я бачив, як твої очі темніли від насолоди, надто часто твої руки примушували мене тремтіти, я тебе хочу…
Збуджений своїми словами, він міцно стиснув її зап’ястки й наблизив своє обличчя до її обличчя, так що його рот майже вловлював її палке дихання.
– Я хочу тебе, як ніколи раніше, – шепотів він, намагаючись притягти її до поцілунку, обхопивши її груди однією рукою. – Пригадай! Пригадай!
Елена
