довелося телефонувати Уляні – вона подзвонила перша:
– Ну що? Нагулялася? – і, не чекаючи відповіді, промовила: – Луї нас кличе, чекає на нас. Де ти? Набережна Орсе! – засміялася. – Вона довга. Де саме?…
Будиночок Уляни та Луї за кілька кілометрів від Парижа – під старою черепицею, зі своїм садком, – видавався ілюстрацією до казок Шарля Перро.
– Головне, щоб не до «Синьої бороди», – усміхнено погодилася Уляна, проминаючи ворота.
Скляні двері аж до підлоги й теплий хол за прозорим склом. Будиночок наповнений давніми речами, темними меблями та безліччю порцелянових, скляних і мідних дрібничок: песиків, пташок, пляшечок, ляльок та інших абищиць. Гравюри на стінах, дві полички з різними глеками на вино та два ящики волоських горіхів перед каміном у вітальні. На столі запалені свічки, їхні язички відбиваються в двох карафках з грубого білого скла – з червоним та рожевим вином.
Смачно пахне смаженим м'ясом з чебрецем, Галя на запах визначає улюблену приправу. Вона теж додає чебрець до м'яса.
Луї обійняв її, наче давню приятельку, розцілував в обидві щоки, хоч вони бачилися перед тим тільки раз. Гомінкий та енергійний, як Уляна, Луї випромінює задоволення життям, своєю оселею та своєю дружиною. Вони обидва схожі темпераментами на італійців, дарма що він француз, а вона українка.
– Бордо та бургундське – найкращі вина у світі!
Луї пропонує два вина на вибір, перелічуючи принади кожного. Галя не дуже розбирається в назвах вин, але в смаках – так. Він з Бургундії, пригадує Галя, й, на неприховану радість господаря, обирає бургундське.
Луї має пивницю в підвалі. Він навіть підхопився, демонструючи готовність негайно показати її гості. Уляна стримує його: потім – спочатку вечеря, цілий день не їли. Галя згадує про «Зубрівку», чоловік Магди, їхньої спільної однокурсниці, каже, теж має комору, де зберігає вино.
– Власник винарні? – з розумінням похитує головою Луї.
– Ні, майстер-різьбяр, а вино робить, щоб пригощати друзів.
Луї вина тільки купує, він цінувальник. Придбав, поклав на схов до пивниці, веде спеціальну книгу вин: ретельно записує, яке вино й коли купив, і навіть коли і з ким випив. На столі – кілька різновидів пахучих сирів… І хліб. Запашний свіжий хліб, без нього в цьому домі за стіл не сідають.
За ароматною печенею, смачним хлібом та терпким вином гомонять про Пінзеля, Лувр, вина, погоду і про те, що обов'язковий елемент у гардеробі французів – це, безперечно, шалики.
– Невипадково! – наголошує Луї, – тут вологий клімат, – горло, – торкається шиї пальцями. – Ото й захищаємось, обернувши потребу на стиль. – Він говорить і говорить.
– У горили горло заболіло, бо горила багато говорила! – сміється Уляна.
– Що? – не розуміє Луї, – надто швидко, я не зрозумів.
– Це українська
