ярмарок нагадало Левові про листа від так званого Привида безрукого ката. Який його так розізлив, що вигнав на вулицю, щоб у русі прогнати лють. Колись Безрукий знешкоджував злість на стадіоні, намотуючи кола до безсилля, тепер було не до зручностей. Коли так раптово припікає, то достатньо вулиці з ввічливими недорослими спортсменами. Найбільший ефект викликав у нього договір, який своєю нахабністю довів його до афекту. Бо саме той чортів договір розкрив Левові очі на те, що його розігрують, кепкують з нього, як із дітвака. Та й із самого початку, навіть якщо після падіння на дах авто у голові залишилося мінімум глузду, можна було про все здогадатися. Як якийсь привид може писати листи? Як він може вселитися в тебе, ще й наполовину, виявляється, а потім, будучи в тобі, присилати поштою тобі листи? І додуматися до того, щоб укладати з тобою дурнуватий договір про послуги? На кшталт такого, яким користуються тепер? Де середньовіччя, а де 2013 рік? Якраз договір й відкрив Левові очі на весь отой цирк. О Боже, не забирай розуму!
Безрукий блукав містом, наче неприкаяний. Ледь удруге не наткнувся на веселу компанію, що шукала пригод. Хуліганам пощастило, що Лев не чув, як його лають, а зачепити його не встигли.
Ніч напала на Львів, оминувши вечір. Тіні виповзали з-за кожного будинку й шкірилися до Лева, наче божевільні. Він їх не відганяв, бо нічні блукання нашептали йому правду: хвиляста лікарка мала рацію – він хворий. Без оцього роздвоєння особистості, про яке говорила лікарка, він би ніколи не повірив у глузливі листи. Тепер можна деякою мірою зрозуміти рудого, бо він намагався з’ясувати, чи міг Лев сам вистрибнути з вікна, чи йому хтось допоміг. Рудий рився у чужих головах, бо така його робота – розгадати, що в них твориться. Безрукий сьогодні мислив як ніколи ясно. Але він відчував, що це ненадовго. Відчував, що цей інший, що вірить привиду ката, гупає в його черепну коробку, щоб вселитися у ній та трохи покерувати.
– Я здурів, – мовив уголос Безрукий, поглядаючи на пузатий місяць, що об’ївся куті на Різдвяні свята.
Він підійшов до самотнього ліхтаря, що грів нічну порожнечу, і набрав на мобільному номер з візитівки. Місяць дивувався, куди це він проти ночі дзвонить.
Через три гудки схвильований голос сказав:
– Алло…
– Це Лев Безрукий, – пояснив Лев. – Хочу вам у дечому зізнатися…
– Так, Леве, я вас уважно слухаю.
Безрукий глибоко вдихнув:
– Справа в тому… що ви маєте рацію: я дійсно хворий… Я про це дізнався випадково й боюся, що забуду знов…
– Ви вдома? – запитала лікарка не в тему. Видно, мала досвід спілкування з божевільними і боялася, щоб ці не наробили непоправних дурниць…
– Ні, я гуляю.
– Де ви зараз?
– Під ліхтарем.
– Це дуже добре. Конкретніше можна?
– Можна. На вулиці під ліхтарем…
– А на якій вулиці? – терпіння лікарці не позичати.
