це відповісти, але передумав і злісно втупився у стіл. Можливо, Харрі помилився, але йому здалося, що губи Вібекке застигли в ледве помітній посмішці.
– Як ви вважаєте, Камілла Луен вживала наркотики? – запитав Харрі.
Нюгорд різко підвів голову:
– Чому ми маємо так вважати?
Харрі заплющив очі й промовчав.
– Ні, – м’яко і тихо відповіла Вібекке. – Ми так не вважаємо.
Харрі розплющив очі і вдячно їй усміхнувся. Андерс Нюгорд здивовано подивився на неї.
– Її двері були незамкнені, вірно?
Андерс кивнув.
– Вам це не здалося дивним? – вів далі допит Харрі.
– Не особливо. Вона ж була вдома.
– Гм… У вас на дверях простий замок, і я помітив, що ви… – кивнув він Вібекке, – замкнули його, коли я увійшов.
– Вона у нас тепер полохлива. – Нюгорд поплескав співмешканку по коліну.
– Осло тепер не те, що раніше. – Вібекке на мить зустрілася з Харрі очима.
– Це вірно, – погодився він. – І, здається, Камілла Луен теж це розуміла. В її квартирі подвійний секретний замок і ще ланцюжок, тому я вирішив, що вона не з тих, хто вирушає в душ, не замкнувши вхідні двері.
Нюгорд знизав плечима:
– Можливо, поки вона милася в душі, той, що увійшов, відкрив замок відмичкою.
Харрі похитав головою:
– Це тільки в кіно такі замки відкривають відмичками.
– А може, з нею в квартирі вже хтось був? – припустила Вібекке.
– Хто?
Харрі витримав паузу. Коли він зрозумів, що заповнювати її ніхто не збирається, він встав із крісла:
– Вас іще запросять для надання свідчень. Дякую за сприяння.
На порозі він обернувся:
– До речі, а хто з вас подзвонив у поліцію?
– Я, – відповіла Вібекке. – Андерс пішов за консьєржем, а я подзвонила.
– До того, як знайшли тіло? А чому…
– У воді, яка протекла в нашу кімнату, була кров.
– Он як? А як ви це зрозуміли?
Андерс Нюгорд важко та стомлено зітхнув і поклав руку Вібекке на плече.
– Вона ж була червона, хіба не так?
– Ну, – повів повагом Харрі. – Не лише ж кров червона.
– Вірно, – сказала Вібекке. – Справа не в кольорі.
Андерс Нюгорд здивовано подивився на неї. Вібекке посміхнулась, але Харрі помітив, що вона прибрала плече з-під руки співмешканця.
– Свого часу я жила з кухарем, і ми на пару тримали їдальню. Там я дещо дізналася про їжу. У тому числі й те, що в крові міститься білок, і, якщо крапнути її у воду, гарячішу шістдесяти п’яти градусів, вона згортається грудочками. Начебто в киплячій воді тріснуло яйце. Коли Андерс скуштував одну таку грудочку і сказав, що на смак вона схожа на яйце, я зрозуміла, що це кров і сталося щось серйозне.
Андерс Нюгорд слухав її з розкритим ротом. Його засмагле обличчя
