прощання батько повторив:
– Усе, про що вона просила. – І прошепотів: – Окрім одного.
Поки медсестра вела Харрі до кімнати, де зберігали речі пацієнтів, вона сказала, що з ним бажає поговорити лікар. Знайшовши ключі у валізі, Харрі постукав у двері, які показала йому медсестра.
Лікар кивнув на стілець, пропонуючи сісти. А сам відхилився на спинку крісла, склавши долоні дашком.
– Добре, що ви повернулися додому. Ми шукали вас.
– Знаю.
– Рак поширився.
Харрі кивнув. Хтось колись казав, що розростання – це найперша ознака ракових клітин.
Лікар пильно, ніби вивчаючи його, подивився на Харрі, наче розмірковував, чи варто продовжувати.
– Гаразд, – мовив Харрі.
– Себто?
– Я готовий почути все.
– Нині ми вже зазвичай не кажемо, скільки лишилось нашому пацієнтові. Трапляються медичні помилки, та й загалом знати це дуже важко. Але за теперішніх обставин, гадаю, вам варто знати, що він уже пережив те, що йому відведено.
Харрі кивнув головою. Визирнув у вікно. Туман унизу досі був щільний.
– Маєте мобільний, щоб ми могли знайти вас, коли щось трапиться?
Харрі похитав головою. Унизу, з туману, почулася сирена. Чи йому вчувається?
– Може, хоч скажете, хто б вам міг повідомити?
Харрі знову похитав головою.
– Не турбуйтеся. Я телефонуватиму й щодня навідуватиму його. Гаразд?
Лікар кивнув і глянув услід Харрі, коли той зірвався з місця й кинувся до виходу.
Коли Харрі дістався до Фрогнер-парку, вже була дев’ята. Власне паркова територія – півтисячі квадратних кілометрів, але басейн займає лише незначну частину парку й обнесений парканом, тому поліції неважко було відгородити місце злочину. Вони лише обнесли стрічкою паркан і всадили поліцейського біля входу, де зазвичай продають квитки у басейн. Зграя стерв’ятників, кримінальних репортерів, уже злетілася й клекотала біля воріт, жадаючи лише одного: поглянути на тіло. Депутат стортингу, як не крути, тож громадськість має право побачити такий знаний труп. У «Кафепікені» Харрі взяв чашечку «американо». Столики у них стояли на вулиці упродовж лютого, тож Харрі, вмостившись, запалив цигарку й став роздивлятися натовп біля входу в басейн.
На стілець поряд опустився якийсь добродій.
– Невже Харрі Холе власною персоною? Де ж це ви пропали?
Харрі звів очі. Рогер Єндем, кримінальний репортер з «Афтенпостен», теж запалив цигарку й махнув рукою у бік Фрогнер-парку:
– Нарешті Маріт Ульсен отримала бажане. До восьмої вечора вона стане зіркою. Повіситися на вишці для стрибків у парку Фрогнер. Good career move [33]. – Він обернувся до Харрі й скривився. – А що з вашою вилицею? Маєте кепський вигляд.
Харрі нічого не відповів. Сьорбав каву, не збираючись порушувати ніякову паузу. Сподівався, на жаль, марно, що журналіст второпає: його
[33] Добрий стрибок у кар’єрі (
