м’ясо кобри Баго? Засинати під молитовні замовляння мусульман у Янгуні й просинатися під буддійські в Мандалаї? – Він передихнув.
Вона нахилилася вперед:
– Отже, я тут найгарніша дівчина?
Він роззирнувся.
– Ні, але у тебе найбільші цицьки. Ти гарна, але конкуренція шалена, питання в тім, чи ти найгарніша з усіх. Гайда звідси?
Засміявшись, вона похитала головою. Ніяк не могла визначити: чи то він смішний, чи просто ненормальний.
– Я тут із подружками. Спробуй цей фокус на комусь іще.
– Еліас.
– Що?
– Тобі ж цікаво, як мене звати? А раптом ми ще побачимося. Мене звати Еліас Скуг. Прізвище забудеш, але Еліаса запам’ятаєш. Тож ми ще побачимось. Раніше, ніж ти це усвідомиш.
Вона схилила голову набік:
– Он як?
Він теж схилив голову набік і перекривив її:
– Отак.
Потім допив пиво, поставив келих на стільницю, засміявся їй в обличчя й пішов.
– Хто це? – спитала Матильда.
– Хтозна, – відповіла Стіне. – Він наче нічого, але дивак. З говірки – ніби зі Східної Норвегії.
– Дивак?
– У нього дивні очі. І зуби. Чи, може, це лише стробоскопічне світло…
– Стробоскопічне?
Стіне засміялася.
– Як у солярії. Колір зубної пасти. Через це пика ніби у зомбі.
Матильда хитнула головою.
– Мусиш випити. Ходімо.
Стіне пішла слідом, зиркнувши мимохідь на двері. Їй здалося, що вона помітила за склом обличчя, але там нікого не було.
Розділ 16
«Speed King»
Була дев’ята вечора. Харрі йшов центром Осло. Він згаяв цілий день, перетягуючи столи й стільці до нового кабінету. По обіді поїхав провідати батька в лікарню, але не застав його: батька забрали на якісь процедури чи аналізи. Отож мав повернутися назад. Він зробив кілька ксерокопій документів, кілька дзвінків, замовив квитка в Берген, заскочивши у Сіті, придбав USB-модем завбільшки з недопалок.
Харрі крокував широко. Йому це завжди страшенно подобалося: йти пішки зі сходу на захід цим компактним містом, мимохідь помічаючи, як поступово, але очевидно змінюються люди, мода, етнічна належність, архітектурні стилі, кав’ярні, бари. Він заскочив у «Макдональдс», проковтнув гамбургер, сховав у кишеню три соломинки для коктейлів і попростував далі.
Не минуло й півгодини, як він вийшов з пакистанського Грьонланна, що скидався на гетто, й опинився у гарній, дещо стерильно-білій як крейда західній частині міста. Кая Сульнес мешкала на вулиці Людер-Сагенс-гате. Будинок, у якому вона жила, належав до тих старовинних великих дерев’яних будівель, за якими мешканці Осло вишиковуються у чергу, коли їх часом виставляють на продаж. І навіть не для того, щоб придбати, – адже грошей на це
