зрозуміле, бароне?
– Так, ваша величносте.
– Тоді чи не відсторонити нам нашого приятеля Конні від розслідування?
Такого підступу з боку прокуратора Цимбала барон не очікував! Даремно розслабився! Треба було прикритися. У всіх розуміннях.
– На якій підставі?
Ще один сюрприз! Хто б міг подумати, що на допомогу прийде глава Тихого Трибуналу Месроп Серкіс?! Дива та й годі…
– На тій підставі, що він – близький родич одного з загиблих квесторів.
– Ви вважаєте це за доцільне, колего?
– Так. Офіційно.
Єдине слово все розставило по своїх місцях. Конрад відразу заспокоївся. Здається, хитрун Віль щось придумав.
– А неофіційно?
– Ну, ми ж не в змозі стежити за діями приватних осіб, засмучених жахливою втратою родичів? Я, наприклад, котрий рік подаю клопотання на найвище ім'я, благаючи розширити особовий склад Приказу… І що? Всемилостивий монарх незмінно відмовляє, посилаючись на вбогість скарбниці! Як тут накажете стежити за окремими випадками самосуду? До речі, про самосуд і окремі наслідки: Конні, якщо тобі знадобиться підтримка…
Прокуратор витримав багатозначну паузу.
– Як я розумію, – втрутився Месроп, – офіційно розслідування продовжить вігіла Кукіль. Ви згодні, колего?
– Так.
– Вона ж забезпечить циркуляцію відомостей між нами та бароном. «Pegasus charteus cursus» – метод перевірений, надійний і захищений від незаконного розкриття. Ваша величносте, ви не заперечуєте?
– Ні в якому разі, панове. Цілком покладаюся на ваш досвід у справах такого штибу. І чекаю на результати.
На перехресті Дігтярів і Пишномовної виступали жонглер з танцівницею.
Жонглер з відстороненим, трохи сором'язливим обличчям тримав у повітрі п'ять булав. Він вийшов з пори квітучої молодості, але був досі стрункий і спритний. Одягнений у двоколірне трико – на щастя, не чорно-біле, а червоно-синє, – жонглер іноді переступав з ноги на ногу, але в цілому залишався нерухомий. Лише руки жили окремим, особливим, уважним життям. Булави описували хитромудрі петлі, ледь торкаючись одна одної. На них дивилася купка ранніх роззяв. Від крамниці лікарського зілля за виставою спостерігав кремезний, міцно збитий чоловік у куртці, та ще снувала туди-сюди дрібна горбатенька квіткарка, настирливо пропонуючи фіалки та айстри.
Один з роззяв заявив, що він сам жонглював би не гірше, коли б не гідність шляхетної людини й нестача вільного часу.
Приятелі мляво погодилися, продовжуючи дивитися. їх більше цікавила танцівниця – молоденька дівчина, струнка та висока. Пропливаючи по колу, вона тримала за кінчики яскраву шаль, і та летіла за хазяйкою корабельним вітрилом. Неприродно пряма, з гордим аристократичним поворотом голови, дівчина несла в собі якийсь божевільний ритм. Без музики, без супроводу: сама. Так несуть чашу з окропом,
