style="font-size:15px;"> Сьогодні Феліксові Шахраю не поталанило значно більше, ніж учора.
«Обитель героїв» зустрів обер-квізитора бадьорим стукотом молотків, вереском пилки-лобзалки та веселою лайкою майстрів. Какофонія долинала з Білої камінної зали, де ремонт ліквідував пам'ять про нічне побоїще. Барон рушив у прямо протилежному напрямі, на Чорну половину, прагнучи тиші.
Він вирішив заглянути в Чорну залу, де ще не був.
Якби не сонце, грайливе сонце полудня, що било у вікна, інтер'єр Чорної зали нагадував би оздоблення розкішного катафалка-велетня. А так, завдяки легковожним зайчикам, що витанцьовували джигу на смоляних стінах і аспідній стелі, катафалк виглядав безглуздо. Немов у його утробі зібралися справляти свято.
Не бадьорі покійнички, а цілком живі люди.
Граф Ле Бреттен власною незграбною персоною. Одноока карга Аглая Вертенна. Незнайома пані, однолітка барона, яскрава брюнетка у вишуканій сукні з накидкою. «Гіацин-віолет, анхуеський крій, облямування фалбалою», – відзначив Конрад. Сам він віддавав перевагу стоячим комірцям з мережив і складчастим вертугаденам, але був людиною широких поглядів і приймав нововведення. У всьому приємна пані, що й казати. Біля ніг хазяйки спав лобатий пес невідомої породи. А ще в залі, звісно, був присутній Фернан Терц. Коли барон побачив стряпчого, йому палко захотілося вигукнути: «О, даруйте, помилився дверима!» – і пошвидше ретируватися.
Але було запізно.
– Доброго дня, ваша світлосте! Як ми раді вас бачити! – сам того не знаючи, стряпчий повторив улюблене вітання прокуратора Цимбала. – Пані, дозвольте відрекомендувати вам барона фон Шмуца, рідного дядька квестора Германа…
– Фон Шмуц? – пані ледь повела бровою.
– …обер-квізитора першого рангу! Слідство у справі, відомій нам усім, доручено саме йому! І я запевняю, що немає більш гідної людини! Ваша світлосте, дозвольте представити вам містрис Марію Форзац, матір нашого незабутнього Кристофера Форзаца, який трагічно пропав безвісти.
З тактовністю пан Терц таки не дружив.
Але барона зацікавило інше. Містрис? Чарівниця? Таке звертання – рідкісне, але цілком загальноприйняте – вживалося стосовно майстринь Високої Науки. Не вульгарних відьом, а освічених, з дипломами, науковими працями, здебільшого з дисертатами, котрі з якоїсь причини приховують справжній рівень і кваліфікацію. Гаразд, доручимо Генрієтті розібратися.
А тим часом відзначимо, що родичі квесторів продовжують збиратися в «Притулку…»
Залишилося ще двоє.
Барон галантно вклонився пані, та відповіла легким кивком. Пес підняв голову, схожу на диню, і широко позіхнув, висолопивши чорно-синій язик. Паща собаки нагадувала пащу «водяного жеребця», але жовті, ледь загнуті назад ікла свідчили аж ніяк не про рослинну дієту. У крихітних очицях жевріла нелюбов до людства в цілому і до співробітників Всевидющого Приказу зокрема.
– Лю, прошу тебе, без ексцесів…
