день, затерта вщент монета,Шахрайський чек. Як нежива планета,
Він ще летить, але мільйон чир’їв
Роз’їв печінку. Гострий зір орлів
Не знайде там життя. День канув в Лету,
За днем – і ніч. І кисень, що горів,
Завісу зсунув. Кам’яна комета
Живіша за сонет. Ми на горі
Поезії чекаєм на поета,
Щоб врятував сонет… Комахи, ми
Не в змозі бачить літо посеред зими.
CAPUT II
«Цей град був дивний: скверни зло страшилось жителів зело, але знаходило шпарину…»
По обіді чаклун перевірив охорону, для надійності підморозив «крижаний дім» і вирішив зробити легкий променад. Але спочатку сховався на задньому дворі, суворо звелів не порушувати його самотності й годинку витратив на вправи.
З боку це здалося б чимось диким: він роздягся до пояса, і, потужний, міцно збитий, стояв нервеухомо, впираючись лобом у паркан. Живе уособлення народної мудрості: «Буцався бичок із дубом!» Або, якщо бажаєте, пародія на руденнського «Мислителя», легендарного сторожа пекельної брами, виставленого для огляду в публічному вертепі Рудда. Лише по тілі перебігав сильний дрож, залишаючи за собою плями «гусячої шкіри»: литки, гомілки, потім раптом зашийок, живіт…
Затрусилося ліве стегно під оксамитом штанів, заправлених у панчохи.
Здригнулася сідниця.
Піт стікав по спині чаклуна, солоний, трудовий піт. Якби випадковий чаропліт здумав «облизати» Вишні Емпіреї над цим районом Ятриці – він був би вражений тремором мани в центрі Фарбівної слободи. Мабуть, вирішив би: колеги по Високій Науці дикого грифона живцем білують! Школа Нихона Сивочола, до якої мав честь належати Андреа Мускулюс, використовувала для волхвування не вульгарну брутальність елементалів, не верткість ноометрів-гармоніків, що паразитують на Стрижні Стихій, не позикову гидоту некротів, за яку потім доводиться страшно платити Нижній Мамі з надлишком. Ні, послідовники Нихона віддавали перевагу використанню чистих тілесних сил, дарованих при народженні, накопичуючи ману, як атлети накопичують міць для підняття гир і розривання ланцюгів.
Мабуть, кожен із нихоніанців міг підняти коня. Якби схотів.
Зазвичай вони не хотіли.
Каменем спотикання в цьому методі була втома. Атлет після ряду болісних вправ – ганчірка, та й годі. Він бажає одного: попоїсти й відіспатися. Маг же, навпаки, зобов’язаний по закінченні занять зробитися куди могутнішим, причому негайно. Перетвори втому на бадьорість, навчися напружувати плоть без витрати дорогоцінної мани, і накопичення сили стане чистим, дзвінким, готовим вихлюпнутися єдиною хвилею. У цьому дивовижному вмінні й крилася таємниця школи мудрого Нихона, викладена в таємному трактаті «Велика Дрібниця»: майстерність зміцнювати тіло без зайвих обтяжливиих дій.
В ідеалі взагалі без дій, але тут Мускулюсу було далеко до славетних метрів.
Доводилося впиратися лобом і впрівати.
Він скінчив обов’язкову муку, зітхнув, мріючи про часи, коли освоїть
