не приховував здивування.
− Так, як можна померти в Реальності. Вона ж іще не розуміє іншого значення, іншого вияву смерті.
− Звісно, не казали. Але ж коли вони приходять, то самі знають про це.
− А вона − не вони. Ти ж сам мені казав, що дівчина особлива.
Метр замислився. Таке сталося вперше. Але чому ж тоді дівчина плакала? Якщо вона взнала, що не мертва, то, навпаки, мала б радіти, адже люди найбільше бояться саме смерті.
Лія їх наче й не помічала. Та коли Метр підійшов до неї й поклав руку на плече, вона, трохи заспокоївшись, підвела на нього очі.
− Люба, не плач. Витри сльози. Ти ж хотіла знати правду? Зараз дізнаєшся.
Дівчина схлипнула, втерлася. Чоловік сів поруч і взяв її за руку.
− Чому ти вирішила, що мертва?
− Бо я бачила, − через силу, ковтаючи схлипи, казала новенька, − бачила себе на дорозі. Мене збила машина.
− А що ти бачила потім?
− Не пам’ятаю. Сніг… Так, сніг. Потім з’явилися ви, ми вступили в дзеркало, потім зала, потім…
− Так, це я вже знаю. Отже, після аварії ти більше нічого не пам’ятаєш?
− Там? Ні.
− Що ж. Слухай. Як ти думаєш, де ти зараз?
− Ну, як би це назвати… На тому світі.
− На якому?
− На тому, куди йдуть після смерті. Так кажуть люди − «той світ».
− А, так-так. Душа відділяється від тіла і вирушає в пекло чи в рай. Такого навчають релігії.
− А хіба не так?
− Якщо так, то, на твою думку, де ти зараз: у пеклі чи в раю?
− Навіть не знаю. Це місце за описами не схоже ні нате, ні на те. Може, це чистилище?
− Не схоже на чиї описи? Хтось, хто бачив рай чи пекло, повертався звідти?
− Не повертався, але так кажуть Біблія, Коран…
− А як смерть трактують в індуїзмі, у буддизмі?
− Там узагалі все інакше. Є поняття безсмертя душі, сансара, нірвана…
Дівчина замовкла. Нарешті вона почала розуміти, до чого веде чоловік.
− То на боці якої релігії правда? Ти християнка, тому думаєш, що після смерті тіла підеш у рай чи в пекло, а кришнаїт думає, що його душа реінкарнується в іншу людину чи тварину залежно від того, яке життя він прожив. То куди ж ми йдемо насправді після втрати тіла? Де ти?
− Я не знаю, де я, але тіло своє я таки втратила…
Чоловік пильно дивився на Лію. Бідолашна, вона стала заручницею догм Реальності, тому їй важко тепер пояснити, що сталося. Та він мав це зробити.
− Хтозна, потішу я тебе чи розчарую, але ти не мертва. Принаймні в людському розумінні. Якби ти померла, то зараз би й справді перебувала на тому світі, хоч він і не такий, яким ти собі його уявляєш, і я не беруся пояснити, у тебе ще надто мало досвіду, щоб це усвідомити. Ти ще мислиш, як звичайна людина, спираючись на п’ять органів чуттів, а не на інтуїцію, так зване шосте чуття. Але згодом ти й це зумієш. З часом. Окрім того, думаю,
