знайшовся на цей випадок Раду Теодор. «Уявляєш, – казав я, – коли 5 років тому я бував у Мюнхені на «Свободі», то міг з цим самим Раду випадково перетнутися будь-де – у ліфті, наприклад». Але Дан заперечив, що ні, що 5 років тому вже не міг би. «Його знищила секуритатя за особистим наказом Чаушеску, – сказав він. – Вони підклали йому вибухівку просто у студію. Його розірвало на елементарні частинки». Дан Міхалцяну був переконаний, що я повинен обов’язково про нього щось написати. Приміром, якийсь такий підлітково-юнацький роман під назвою «Мій мертвий друг Раду Теодор». Можливо, я ще дійду до цього. Така от історія про заборонену музику.
Тобто у вільний час ти слухав музику…
…слухав або записував. На 16-ті уродини мені подарували магнітофон – він був монофонічний, дводоріжковий, мав лише дві швидкості, називався «Дайна» і походив чи то з Литви, чи з Латвії. У вільний час я вкладав його до спеціальної валізи і йшов навідати Турка, тобто Богдана Турецького. Турок володів неперевершеним «Юпітером-стерео». Теоретично вважалося, що записи, зроблені з «Юпітера», ну просто як один до одного з диска, тобто з вінілового оригіналу. Турок розповідав, що останнім часом почитує книги філософа Канта, які особливо добре йдуть під «Genesis» aбо «Yes». Не знаю – з «Genesis» воно, може, і слушно, а от щодо «Yes»… Маю сумніви.
І все ж – про книги. Ти читав?
Ні, Канта я не читав. Але багато чого іншого.
Як наприклад?
Я не хотів би зараз у це заглиблюватися. Справа йде до вечора, а мені й без того ще згадувати і згадувати.
Може, дві або три назви – з тих, які найважливіші.
Окей. Про Швейка і «Декамерон» ти вже знаєш, так? Додамо Гоголя – фактично все, починаючи з «Вечорів на хуторі». Гоголя я перечитав десятки разів. У мене був такий старезний томище Гоголя з усіма його повістями. Я це вкрав у того ж Турка з його родинної бібліотеки, але не зовсім украв, бо він сам з цим погодився і дав мені той томище назовсім, от лише його батьки про це не знали. Але вони й не мусили знати – і так мали тих книжок аж задохріна, тисячі томів. Вони були театральними художниками, його батьки. І я був певен, що того ж таки Гоголя в них є ще з кілька десятків у різних виданнях і комбінаціях – і Гоголя, і Моголя, і Шмоголя. Книги не повинні застоюватися на полицях, вони мусять мандрувати від людини до людини, так? Цей мій Гоголь був таким добротним і товстезним, здається, ще сталінським. Сталін любив Гоголя, як і Шекспіра. І Булгаков теж любив Гоголя. Він його відверто наслідував, це не таємниця. Коли твої колеґи, особливо тут, на Заході, називають мене кимось на кшталт булгаковця, то я відповідаю, що це не зовсім так, що насправді це не я булгаковець, а це ми з Булгаковим гоголівці. Старезний Шерех усе абсолютно точно прострілив. Після виходу у світ «Перверзії» він написав таку веселу-превеселу
