надає чарівності моїм творам – моє життя як художника залежить від нього. Пам’ятай, Гаррі, я тобі довіряю.
Він говорив дуже повільно, ніби слова виривалися назовні всупереч його волі.
– Ну й дурниці ти говориш! – з посмішкою сказав лорд Генрі, взяв Голуорда під руку і майже силоміць повів до будинку.
РОЗДІЛ 2
Увійшовши до майстерні вони побачили Доріана Грея. Він сидів за піаніно спиною до них і гортав сторінки «Лісових пейзажів» Шумана.
– Ти мусиш позичити мені їх, Безіле, – не стримався він. – Я хочу їх вивчити. Вони просто неймовірно чарівні.
– Це цілком залежить від того, як ти сьогодні позуватимеш, Доріане.
– Мені вже набридло позувати, я не хочу мати власний портрет, на написання якого піде ціле життя, – відповів юнак, норовливо повернувшись на стільці. Помітивши лорда Генрі, він на якусь мить зашарівся і різко підвівся. – Перепрошую, Безіле, я ж не знав, що ти не один.
– Доріане, це лорд Генрі Уоттон, мій старий оксфордський приятель. Я якраз розповідав йому, який чудовий з тебе натурщик, а ти все зіпсував.
– Проте, це аж ніяк не зменшило моєї радості від зустрічі з Вами, містере Грею, – запевнив лорд Генрі, зробивши крок вперед і протягнувши руку. – Моя тітонька часто розповідає мені про Вас. Ви один з її улюбленців і, боюся, жертв водночас.
– Нині я в опалі у леді Агати, – відповів Доріан, набувши при цьому кумедно стурбованого вигляду. – Я пообіцяв відвідати клуб у Вайтчепелі разом з нею минулого вівторка, а потім мені це просто випало з голови. Ми повинні були зіграти дует, навіть три дуети. Навіть не знаю, що вона тепер мені скаже. Я страшенно боюся потрапити їй на очі.
– О, то я це владнаю. Вона занадто захоплюється Вами, щоб дуже сердитись. Крім того, я не думаю, що Ваша відсутність справді далася взнаки. Публіка, скоріше за все, вирішила, що це і був дует. Коли тітонька Агата сідає за піаніно, вона здатна наробити шуму за двох.
– Це жахливо по відношенню до неї, і не надто приємно по відношенню до мене, – крізь сміх відповів Доріан.
Лорд Генрі поглянув на нього. Дійсно, його правильної форми насичено червоні губи, сині, ніби небо, очі та золоте кучеряве волосся робили з нього просто неймовірного красеня. Було в його обличчі щось таке, що викликало довіру з першого ж погляду. На ньому відобразилась уся бездоганність та непорочна пристрасть молодості. Здавалося, він не дозволяв світові зіпсувати себе. Не дивно, що Безіл Голуорд обожнював його.
– Ви занадто гарний, щоб займатись благодійністю, містере Грею, занадто гарний. – з цими словами лорд Генрі влаштувався на дивані й відкрив свій портсигар.
В цей момент художник змішував фарби та готував усе необхідне. У нього був збентежений вигляд, а коли він почув останню фразу лорда Генрі, то поглянув на нього, і після коротких роздумів сказав:
– Гаррі, я хотів би закінчити роботу над цією картиною сьогодні. Ти ж не образишся, якщо я попрошу тебе піти?
Лорд Генрі посміхнувся та поглянув на Доріана Грея.
– Мені
