До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
Олексий. Що? ще i сей став на мене гримати!
Стецько. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.
Олексий. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.) Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя.) Згинь з очей, католиче!
Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.
Олексий (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв’язався. Що менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит.)
Стецько (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в Бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..
Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.
Одарка (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричиш?
Прокiп. Чи не об’їздчики кого з горiлкою злапали?
Стецько.
Харцизяка мене бив!
А я й кашi ще не їв…
Одарка.
Ось внесу тобi я кашi…
(Уходит.)
Стецько (плачет).
Ги, ги, ги, ги, ги!
Кашi хочу, кашi, кашi!
Прокiп.
Ой, ходiм ми за лiсок,
Там новенький є шинок,
Купимо горiлки глек…
Стецько.
Цур тобi iз нею, пек!
Кашi хочу, кашi, кашi!
Одарка (приносит ему большой кусок каши).
Одже й кашi на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
Стецько.
Его! Ось побач:
Я хоч i зовсiм
Оцю грудку з’їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо м’яса я не їв:
Так сього я не забуду.
Одарка.
Ходiм до хати ми, ходiм!
Тобi м’яса я добуду.
Стецько.
Та я і м’ясо хоч поїм,
А плакати таки все буду.
Прокiп.
От лихо, лихо i зовсiм,
Нiгде горiлки не добуду!
Уводят Стецька с собою.
Действие второе
Та же улица.
Скорик (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассєю прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.) Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах,
