власних цілей. Такого стану речей можна було досягти тільки завдяки особі, яка стояла б на чолі Гетьманщини і виконувала волю князя. Голіцин добре знався на старшинських справах і розумів, що фактично єдиним таким кандидатом був саме Мазепа. Мазепа, з яким вони познайомилися ще під час Чигиринських походів, справляв враження освіченої людини, подібних до його поглядів. Але культурної близькості бракувало. Князь знав, що Іван Мазепа є людиною небагатою, до того ж чужаком серед лівобережної старшини, яка відверто його недолюблювала. Це ставило його в залежність від Голіцина, від його волі. Небезпеки того, що він буде вести власну гру, як це намагався робити його попередник Самойлович, не було. Саме тому вибір генералісимуса впав на Івана Мазепу. Передаючи булаву йому до рук, князь розраховував, що він стане слухняним знаряддям в його руках. Своєрідним юридичним оформленням цього підпорядкування мали стати статті договору, на якому присягав Мазепа. Процитуємо цей документ, що складався з 22 пунктів.
Статті договору, на якому присягав Мазепа
Божею милостию пресветлейших и державнейших государей царей и великих князей Иоанна Алексеевича, Петра Алексеевича все Великия, и Малыя, и Белыя Росии самодержцев и многих государств и земель восточных, и западных, и северных отчичей и дедичей, и наследников, и государей, и обладателей. На челобитие их царского величества подданного Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетмана Ивана Степановича Мазепы и генералной старшины, и всего Войска Запорожского на ниже писанные статьи милостивой указ.
В челобитье ево, гетмана Ивана Степановича и генеральной старшины, и полковников з знатным товариством и всего Войска Запорожского написано, чтоб они, великие государи, пожаловали их, изволили ево, гетмана, с старшиною, и с Войском Запорожским, и со всем народом малоросийским имети в своей государской милости и в призрении как преж сего, так и ныне и впред будущие времена при належаших их правах. И на то повелели им дать свою царского величества милостивую грамоту для посполитого народа.
И на сие ево челобитье великих государей их царского величества указ:
«Великие государи их царское величество по своей государской милости ево, подданного своего, Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетмана Ивана Степановича и генералную старшину, и полковников з знатным товарыществом и со всем Войском Запорожским и народом малороссийским изволяют имети в своей государской милости и в призрении и обороне при прежних их стародавных правах и волностях и свою царского величества жалованную милостивую грамоту в подтвержение прежней своей царского величества грамоты дать повелели. В том бы он, гетман, и генералная старшина со всем Войском Запорожским на их государскую премногую милость были надежны».
Чтоб великие государи пожаловали ево, гетмана, и Войско Запорожское, повелели в Малой Росии на заплату охотницкому войску для
