географічна: суглинок – це Карпати, Кавказ і Монголія, салат – тайга і Прикаспійська низовина, там, де суглинок тверднув, беручись крейдяною сухістю, – мали бути пустелі. Тихий океан був темно-синій, Північний – блакитно-слюдяний. На місці Північного полюса висіла гола баба з відрізаною головою. Гурток юних краєзнавців. Я провалився в тишу.
Прокинувся я від чиїхось голосів, і голоси мені відразу не сподобались. Швидко зіскочив із канапи, вийшов надвір. Голоси лунали від заправки, кричало відразу кілька чоловіків, я впізнав лише переляканий голос Кочі.
Коло будки на кріслах сиділи розкинувшись два чуваки в піджаках і джинсах. Перший був із краваткою, другий – схоже, головний – із розстебнутим комірцем, перший у кросівках, другий, головний, – у шкіряних черевиках. Третій чувак, у джинсах та адідасівській куртці, тримав Кочу за шкірки і час від часу сильно ним струшував. Коча щось заперечливо скрикував, чуваки на кріслах починали сміятись. Ага, подумав я, і ступив уперед.
– Ей, – покликав, – шо за діла? – В’їбу першого, подумав, а там у разі чого втечу. Тільки з Кочею що робити?
Чувак від несподіванки випустив Кочу, той упав на асфальт. Двоє на кріслах незадоволено подивились у мій бік.
– Шо за хуйня? – сказав я, уважно добираючи слова.
– А ти хто такий? – бикувато запитав той, що трусив Кочу.
– А ти? – запитав я його.
– Ей, доходяго, – чувак буцнув ногою Кочу, що сидів коло нього на асфальті й розтирав шию. – Хто це?
– Це Герман, – пояснив йому Коча, – Юріка брат. Власник.
– Власник? – перепитав старший і повільно підвівся.
Другий, у краватці, підвівся слідом за ним.
– Власник, – підтвердив Коча.
– Як це власник? – не зрозумів головний. – А Юрік?
– А Юріка немає, – пояснив Коча.
– Ну і де він? – незадоволено перепитав головний.
– На курсах, – сказав я, – підвищення кваліфікації.
Боковим зором я помітив, що від траси звертає легковик, уся надія була на нього.
– І коли він повернеться? – головний теж побачив легковик і говорив усе менш упевнено.
– А ось підвищить кваліфікацію, – сказав я йому, – і повернеться. А шо за діла?
Легковик вискочив на майданчик перед заправкою і, протяжно заскрипівши, пригальмував. Курява спала, і з машини виліз Травмований. Окинув недобрим поглядом компанію й рушив до нас. Підійшовши до будки, зупинився, нічого не говорячи, але уважно за всім слідкуючи.
– Так шо за діла? – перепитав я про всяк випадок.
– Бензин бодяжите, – зі злістю в голосі відповів головний.
– Розберемось, – пообіцяв я йому.
– Розбирайтесь, – незадоволено погодився головний і рушив
