ж відчуття вже не ті, їм здається, що вони вже не потрібні. Їм, звісно, нудно, а тому вони ходять до храмів, і ось вже не можуть покинути цю звичку. Він сидить у храмі навіть у літній спекотний день. Нижнє кімоно у нього дуже яскравого кольору, а штани такі довгі, що він навіть наступає на них, коли ходить. У декого з них на шапках ебоші[45] є навіть напис «День віддалення».[46] У цей день краще не виходити зі свого дому, але він вважає, що заради такої благочестивої справи можна. Розмовляючи з проповідником, він зиркає очима туди-сюди, у поле зору потрапляє екіпаж з дамами; потім він підходить до знайомого, починає з ним бесіду, розповідає цікаві новини, сміється, прикриваючись віялом, засуджує щойно прибулий екіпаж, тощо. За цим усім і проходить служба, яку він навіть і не почув. Але ж то не страшно. Він же так багато разів чув ті проповіді, що там нового скажуть, – нічого.
Інші ж чиновники, окрім куродо п’ятого рангу, також тримаються не на вищому рівні. Наприклад, можуть з’явитися після того, як служба вже почалася. Тоді, коли проповідник займає своє місце, вони тільки під’їжджають у своєму екіпажі. Вони ще занадто молоді, але дуже вишукані: один одягнений у вбрання з шовку, що тонше від крила цикади, й у штани, а під ними – тоненьке шовкове спіднє; другий молодик – у «мисливській одежі». Їх небагато – четверо, й стільки ж слуг, вони штовхаються, хочуть сісти якомога ближче до проповідника. Проповідник дуже радіє з цього, з усіх сил намагається прочитати молитви якнайкраще, а хлопці, не дочекавшись кінця служби, поспішають першими залишити храм, от тільки всі як один поглядають на екіпаж, який привіз дам. Ох, і про що вони цієї миті між собою розмовляють?
– А хто вона?
– А хто ось та красуня? – розмовляють між собою молоді хлопці.
– А зараз читали проповідь.
– А зараз читають «Вісім повчань»[47] – пояснюють одне одному світські люди.
Ось так і проходить час служби. Проте я не засуджую тих дам, які не слухають проповіді. Адже, буває, і найнижчого рангу дівчина заслуховується словами проповідника. Та й узагалі раніше не було такого, що придворні дами мали бути присутніми на кожній службі. А якщо вже і збиралися вони, то тоді вже гарно фарбувались і вдягались.
От якби до сьогоднішнього дня дожили наші предки, вони б точно нас посварили.
41. У храмі Ботхи
Коли я одного разу на деякий час усамітнилась у храмі Ботхи, щоб помолитися, прийшов чоловік з палацу і передав:
– Повертайтесь швидше. Без вас дуже сумно.
Тоді у відповідь я написала на квітці лотоса:
Не кличте мене,
Не покину
Я лотоса квітку в росі!
Не варто мені повертатись
В оманливий світ суєти!
Ці слова так запали в мою душу, що мені захотілося залишитися тут, в цьому храмі, назавжди. Я навіть зовсім забула і про свою родину, і про своїх близьких, які так чекали на мене.
42. Місце Шіракава
Заміський дім Шіракава належить тайшьо[48] Нарітокі, що мешкає на проспекті Ічіджьо.
Ебоші – високий ковпак з туго накрахмаленого дірчастого шовку чорного кольору.
«День віддалення» (
«Вісім повчань» – спеціальна храмова проповідь, присвячена тлумаченню змісту буддійської «Сутри Лотоса».
Тайшьо – воєначальник, найвищий військовий чин.
