style="font-size:15px;"> Князевич машинально кивнув, і на пластиковому шинквасі перед ним негайно виник чистий гранчак, куди Василівна точно на око, без мірки, налила рідини бурштинового кольору. Рука стисла стакан, та враз завмерла:
– Розбавляємо? Тільки чесно?
– Вам – ні. Хотіли ж чесно.
– І то добре.
Відійшовши з соком та коньяком до однієї з трьох одноногих стійок, щось згадав, повернувся з соком назад, витягнув чайну ложечку зі склянки з рожевою водою, черпнув солі з круглої мисочки, розмішав, занурив ложку назад. Коли повернувся, з протилежного боку вже стояв двірник у зеленій куртці.
– Не проти, Степановичу?
Так Ігоря називали тут усі знайомі. Спочатку Горбик – таким було прізвище вчорашнього крадія, нині двірника, – намагався звертатися до Князевича «громадянин начальник». Але дуже хутко передумав: на начальника, мовляв, ти тут не тягнеш. Ігоря подібні розклади цілком влаштовували.
– Місце не куплене, – знизав плечима. – Що, зрання на посту?
– А я вже відзамітався, – пояснив Горбик, у голосі зовсім не чулося ноток виправдання. – Коньячком розминаємося? Ще десятої нема…
– Ти давно таким правильним став?
– Та я хіба що… В Багдаді все спокійно, можна і коньячку… Приймеш до компанії?
– За який хрін пригощаєшся, Горбику? – суворо запитав Ігор, і зараз ця суворість не була вдаваною.
– Аванс учора був.
– Дивись мені.
– Та годі.
– Сосиски візьміть! – гукнула від шинквасу Василівна.
– Принесу, – жестом зупинив Горбик, відійшов.
Ігореві дуже хотілося привести себе у форму коньячком, але тепер чоловіча солідарність вимагала дочекатися знайомого. Поки двірник товкся біля соків, підійшов іще один відвідувач, незнайомий Князевичу високий товариш із акуратною борідкою, в костюмі, при краватці, в легенькій куртці та з пластиковим «дипломатом» у руці. Досвідченим оком Ігор визначив: цей мав у «Продуктах» зовсім інші бажання та потреби. Так і обернулося: коли Горбик відійшов, тримаючи в одній руці склянку з горілкою, в другій – тарілку з його сосисками та шматком булки, солідний чолов’яга попросив чаю. Його тут наливали з великого довгастого металевого бачка, схожого на великий термос, куди сам ріденький чайок наливали з невеличкого емальованого відерця в міру готовності. До чаю солідний взяв три сосиски і традиційне «вокзальне» тістечко.
– Будьмо. – Горбик легенько гойднув стійку.
– Давай. Бути добру.
Хоч як Князевичу хотілося влити в себе відразу все, Ігор стримався, зробивши лише один ковток, видихнув, запив соком. Проходячи в цей самий час повз них, солідний товариш кинув косий погляд, ледь помітно скривився. З очей Князевича тим часом потекли сльози, він швиденько витер їх тильним боком долоні, квапливо відкусив половину сосиски, вмочивши її перед тим у розбавлений томатний соус, який обтікав политу ним же страву. Горбик не поспішав,
