style="font-size:15px;"> Зліва вимальовувалися блискучі будівлі Північного термінала.
Через кілька секунд вдруге озвалася машина:
– Fifty.
767-й задер ніс, але Квінтана миттю його вирівняв, віддавши штурвал від себе.
Несподівано Мігель Суеро поклав руки на штурвал і глухо витиснув:
– My airplane.[39]
В авіації фраза «my airplane» означає, що пілот, який її промовив, бере керування на себе та надалі повністю контролює політ. Її може бути проказано одним із пілотів перед зльотом чи посадкою – таким чином льотчик підтверджує, що саме він керуватиме літаком, – або командиром екіпажу під час екстреної ситуації. В останньому разі «my airplane» слугує беззастережним наказом для другого пілота відсторонитися від керування. Чимось на кшталт «руки геть від штурвала та нічого не роби, поки я не попрошу».
– Мігелю? – Квінтана відчув, як із живота стравоходом підіймається чорна хвиля жаху. Причому найбільше його налякало не те, що Мігель Суеро дивився вперед холодними очима ящірки. І навіть не тонка цівка крові, що виткнулася з правої ніздрі та втратила колір, змішавшись із потом на верхній губі. Чомусь Аріель Квінтана найдужче злякався того, що Суеро звернувся до нього англійською. На коротку мить Аріелю здалося, що в лівому кріслі сидить хтось чужий, якась невідома йому істота, яка використовує тіло його товариша лише як оболонку, непрозору та гнучку шкаралупу для прикриття своєї лячної суті.
Довго розмірковувати про це він не зміг. Мігель Суеро поклав праву руку на важелі керування тягою двигунів і різким рухом поставив їх у крайнє переднє положення. Двигуни заревли, Квінтана відчув, як спину втиснуло в пілотське крісло – 767-й почав набирати швидкість. Швидкість – але не висоту.
«Друге коло? – подумав Квінтана. – Навіщо?»
Уголос повторив:
– Навіщо? – незважаючи на переляк, другий пілот дотримувався правил і не заважав командиру керувати лайнером.
Суеро щось зашепотів, проте слова потонули в реві двигунів.
– Що не так?! – рявкнув Квінтана.
Замість того щоб потягнути штурвал на себе та піднімати літак, Мігель Суеро нахилив стійку вліво. 767-й, не набираючи висоти, небезпечно накренився на лівий бік.
– Мігелю… крен, крен! – скрикнув другий пілот. Лайнер зійшов з осі посадкової смуги. Про приземлення більше не могло бути мови. Треба негайно вирівнювати літак і набирати висоту – йти на друге коло.
– Знайдіть Тимура, знайдіть Тимура, знайдіть мені… – Суеро заговорив англійською.
Аріель подумав, що марить, йому сниться кошмар, це не може відбуватися насправді.
Їх неухильно зносило вліво. Краєчок лівого крила знаходився за лічені метри над землею.
– Мігелю, не туди! Що з тобою?! Вправо давай, ВПРАВО-О-О!!!
Під носом 767-го замиготіли руліжні доріжки. Засмагле обличчя Аріеля Квінтани стало сірим, як у мерця. Мігель Суеро осатаніло чеканив:
– Мені потрібен Тимур
Мій літак (
