галас.
– Та-бо говори один, бо нічого не розберу. – Вислухавши уважно, каже: – На те вони не зважаться. То якась сплетня. Коли б так справді було, то хтось із наших остеріг би нас, та ж там живуть і наші люде. Треба справу провірити. Підождіть на мене, лише спокійно, не робіть галасу, не треба турбувати владику.
Він пішов прямо під городські ворота і, вимахуючи шапкою, каже:
– А що там, панове, так заворушились, чи татарів вижидаєте?
Ніхто не знав, що йому відповісти.
– Створіть ворота і впустіть мене до города, а то до завтра не розмовимося.
Сторожа на валах стала нараджуватись і порішили, що не буде ніякої небезпеки, як одного чоловіка між себе пустять.
Створили ворота, і Грицько пішов.
Шляхта за ним кликала:
– Не йдіть, Грицьку, то якась зрада.
Але він на те не зважав, пішов прямо до ратуші, де зібралися райці радити над обороною города.
Усі дуже здивувалися, побачивши його тут. Всі знали добре старого Грицька Жмайла задля його віку і розуму.
– Що у вас, панове, твориться? На війну готуєтеся?
– То ви нам війну готуєте, а ми лише обороняти себе будемо.
– Свят господи! А вам що у голову набрело? Хіба ж вітання свого владики – то війна?
– Шляхта хоче на город напасти, – обзивається один, – за те, що якісь гільтаї вашого біскупа зневажили.
– Хіба ж то ви тих гільтаїв на наших послали? За те, що вони поважилися, дістали таку прочуханку, що їм відхочеться; кілька навіть повисло на гілляці, і на тім досить. От розумні ви голови. Тому, хто вам таке доніс, дайте киями, не лякайте народу даремне, бо справді готово прийти до якої бучі.
– Поручаєтесь нам за безпеку города? – питає бургомістр.
– То смішне, ну, але для вашого спокою я вам поручаюсь. Грицько Жмайло вміє додержати слова. – Грицько подав бургомістрові руку. – А ви поручаєтесь, що городські гільтаї не будуть нас зачіпати?
– Поручаюсь.
– Отож по тім слові бувайте здорові, а як сонце зайде, йдіть спокійно спати.
Він вийшов із ратуші, бурмочучи під ніс:
– Оцапіли!
Опісля – так у городі, як і на площі біля церкви, – всі заспокоїлися.
Тут до пізньої ночі гомоніло, як в улію.
II
Про те, що того дня в Самборі сталося, довідалися кульчичане, ще заки Грицько Жмайло вернувся до села. Котрийсь із Кульчицьких вернувся ще того самого дня додому і тут розповів усе подрібно, як вітали владику, як побили гільтаїв, що діялося в школі, яка честь впала на кульчичая через старого Грицька.
Деякі завидували Грицьковому родові, як то між людьми буває. Інші величалися тим. Вістка йшла від хати до хати і, як усе, прибільшувалась. Хрестики, які подарував владика хлопцям, перемінилися на щирозолоті. При тім
