зяли ямки червоних пащ-ротів з жовтими великими зубами, вискаленими з-під щетинястих усів.
Самий Яхрем Рябченко не реготав, тільки ледве всміхався. Увесь час він сидів мовчки, погладжуючи свої чепурно закручені темні вуса або чистенько виголене підборіддя та блискаючи своїми пронозуватими очима. Тепер, як регіт трохи вщух, він озвався:
– По мордяці!.. Дай йому сьогодні по мордяці, а завтра воно знову лізе. От так, як свиня: ти її бий, а вона кувіка та таки лізе крізь тин на вгород.
– А ти таки бий по мордяці, поки почує та назад поверне! – сказав Манойло.
– А одвихнувсь – вона знову там.
– Ну, дак що ж його робити?
– А що свиням роблять, щоб на вгород не лазили? – спитав Рябченко.
– Та що ж? Колодку прив'язують…
– Ну?
– Що – ну?
– А те, що прив'яжімо й ми їм колодку! – сказав Рябченко.
– От такої! – здивувавсь Остап. – А як же то?
– А хотіли б? – лукаво спитав Рябченко.
– Ще б пак!.. Чого б то чоловік не схотів!.. – загомоніли всі. – Якби-то!.. Та як?
– Та воно невелика й штука, – спокійно й не поспішаючися почав Рябченко. – Ви, Денисе Пилиповичу, та ви, Манойле Гавриловичу, держите в посесії комарівську землю?
– Держимо.
– А у вас, Григоріє Павловичу, біля комарівської своя земелька?
– Єсть.
– А в мене посесія біля вашої – глушківського пана.
– Правильно!
– Аз другого боку комарівської землі ті пересельські наділи, що Денис Пилипович купує?
– Авжеж!
– А за їми земля Вавилова, Івана Івановича?
– Так, так!
– А між нею та глушківською землею пана Горянського земля?
– І то правда!
– Ну, а де ж громадська земля тепер? Га? – питав Рябченко.
– Громадська?.. А громадська… де ж? Усередині…
– Ну? – спитав Рябченко.
– Дак що ж? – не розуміли слухачі.
– Овва! А ще й розумні люди! – засміявся Рябченко. – А те, що всі ці землі круг громадської з усіх боків. Вона серед їх, як острів серед води. Візьмемо в посесію Горянського землю та покличемо до себе в кунпанію Вавилова, – тоді вже диблянам без нас не буде ніякого ходу.
Всі притихли, вражені надзвичайною, дивною думкою. Притихли, силкуючися збагнути, чи гаразд вони розібрали справу, чи не помилилися! І тоді враз загомоніли моторно, весело, радісно.
Дак це ж дуже добре! От вигадка, дак вигадка! Щоправда, Горянського земля велика – дві тисячі з половиною десятин, – але гуртом узяти можна. Тоді громада буде в такому кільці, що з його не буде ходу. Куди ні ступни – навкруги все їх земля буде. Тоді які вони схочуть, такі й ціни на землю будуть – і за випас товару, і за роботу, і за все. Бо де ж тоді мужик візьме землі, як не в їх? Йому іншого ходу не буде. Тоді вже не посміє ніхто галасувати
