не імію.
Болото закумкало ніч. Де болото? То – жаби.
Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала:
– Товаришу Юрко! Що це таке – емісія? А потім: що це таке – девальвація?
– Ти краще постіль постели, – сказав Остап. А Наталка постіль стелила й уже з сумом:
– Мабуть, довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші…Роздягались, говорили. Потім Наталка увійшла в Юркову кімнату, білою плямою стала край столу.
– Я забула зачинити вікно.
– Зачиніть.
Вона мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина – цілий день носив рейки.
Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно[43]. Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато – так.
Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить і чоловіка, і Юрка. Остап іде раніш, Юрко – потім. Потім: кидається до дверей. Наталка зупиняє.
– …Що?
– Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились…А то підставляє під його обличчя дзеркало.
– Гарний?
Він знає, що все обличчя в сажі. Йому ніяково: чотири дні лягав не роздягаючись. Не вмивався.
– Ех, Наталю!
Він зітхнув, але зачепити її не відважився. Поспішає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всі.
І все-таки Юрко звичайнісінька людина, хоч і комуніст[44]. Уже проклинав завод – важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.
Тече життєва ріка одноманітно, глухо перекликаючись в осоках[45].
Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь[46]. Сьогодні улаштували таку – на диво. Сам робітник написав: і рай був, і пекло було. Виступали[47] промовці: один доповідач, а решта – так, свої, заводські.
Одному кричали:
– Та ти, Юхиме, мабуть, злізь, не шкандаль нашої фірми. Юхим не слухав і все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив «урою».
Хтось ударив по халяві й із задоволенням зазначив:
– Хоч свійський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..
Остап, Юрко, Наталка – теж на виставі. Остап теж сказав:
– От тобі й революція: і не видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов ужак вислизне.
Наталка сиділа поруч Юрка. Її тіло торкалось його тіла, і йому було гарно. І спитала Наталка:
– А що це таке, що й капітал Маркса, і «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?
Юрко сказав Наталці, і зраділа вона:
– А я оце два дні думаю: як же це так, що і в буржуїв був Маркс, і в нас Маркс. Невже одурили Леніна?
Прийшов… антракт. Після вечора були танки. Юрко позіхав.
Заводський
Або: дух творчости, дух руйнування.
Це не Америка, але істина, здорова логіка.
Зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у воді, і йому не страшно.
Заводська молодь у футбол і лявн-теніс грає.
Як треба.
