В Україні щойно відбулися президентські вибори. Роз’їжджаючи пустелею на позашляховику, ми з друзями із запалом обговорювали перспективи, що відкривалися перед країною. Центральна виборча комісія ще не підбила офіційних підсумків, та було зрозуміло, що в першому турі переміг Петро Порошенко. Близько полудня ми повернулися на базу.
Задзвонив телефон. У слухавці почувся веселий голос Порошенка. Після привітань він запитав, чи не хочу я стати главою його адміністрації.
– Звичайно, і главою адміністрації готовий, – відповів я у тон співрозмовникові.
– Ні, ти не зрозумів, – сказав він. – Я не жартую. На роздуми – 5 хвилин.
Домовилися про зустріч. Через день я був у Києві. Розмова тривала кілька годин. У мене були десятки запитань до п’ятого Президента України. Якою він бачить майбутню країну? Наскільки рішуче налаштований на реформи? Що відбувається на Донбасі і як він збирається погасити конфлікт? Політичних амбіцій у мене ніколи не було, тому робота в адміністрації могла мене зацікавити лише в тому разі, якщо Президент налаштований на радикальні зміни й готовий надати мені достатню самостійність. Так і буде, – підтвердив він.
На сході починалися бої. Я відразу попередив, що нічого не розумію у воєнних питаннях, мені до душі – побудова нового.
У неділю, 8 червня, наступного дня після інавгурації Президента, я зайшов до свого кабінету на Банковій.
На початку листопада 2013 року я завершив продаж Українського Медіа Холдингу – компанії, яку будував усе своє життя.
Ситуація в країні видавалася безпросвітною: насувалась економічна криза, а президент Віктор Янукович, за всіма ознаками, був готовий піти на все, аби через півтора року домогтися переобрання. Для занять бізнесом прогноз на 2014 рік був цілковито несприятливим, тому я планував присвятити його відпочинку й самоосвіті.
21 листопада почали справджуватися мої найгірші побоювання. Уряд Миколи Азарова оголосив, що призупиняє підготовку до підписання угоди з Євросоюзом про асоціацію. Угода сприймалася в українському суспільстві не стільки як перший крок на шляху до членства в ЄС, скільки як єдиний спосіб зупинити дрейф до економічної та політичної диктатури. Активні громадяни того ж самого вечора вийшли з протестами на майдан Незалежності, після Помаранчевої революції відомий всьому світові як просто Майдан. У перший вечір їх було кілька сотень, за кілька днів – декілька тисяч. У мітингу за євроінтеграцію, що відбувся у неділю, 24 листопада, взяло участь кілька десятків тисяч дюдей.
У ті дні було важко зрозуміти, наскільки серйозними виявляться наслідки протестної хвилі. Все ж таки зрив угоди про вільну торгівлю не виглядав достатнім приводом для зміни режиму – мені принаймні не відомі подібні історичні прецеденти. А наступними днями почало здаватися, що протест видихається.
29 листопада Янукович повернувся з вільнюського саміту «Східного партнерства», де підтвердив позицію уряду: підписання угоди
