target="_blank" rel="nofollow" href="#n6" type="note">[6]. 16 березня окупаційна влада провела плебісцит про приєднання півострова до Росії, а всього через день Москва оголосила про включення Криму до складу своєї держави.
Українська армія не чинила опору загарбникам.
У березні–квітні заворушення охопили Луганську й Донецьку області. 6 квітня натовп захопив будівлю Служби безпеки України в Луганську. 12-го група російських диверсантів на чолі з Ігорем Гіркіним зайняла Слов’янськ, місто зі 130-тисячним населенням, розташоване на півдорозі між головними центрами українського сходу – Харковом і Донецьком. Того ж дня під контроль сепаратистів перейшов Маріуполь – індустріальний центр з 480 000 мешканців на узбережжі Азовського моря.
Спочатку я не надавав подіям на сході великого значення, гадав, у влади вистачить сил покласти край заворушенням, як це відбулося в моєму рідному Харкові. Весь березень місто лихоманило, 6 квітня сепаратисти захопили обласну адміністрацію. Два дні потому будівлю звільнили – операцію провів міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. На цьому історія харківського сепаратизму великою мірою і закінчилась.
У квітні 2014-го я вирішив, що не можу дозволити собі паузу довжиною в рік. В Україні з’являються нові можливості, а я буду у від’їзді і все пропущу? Ось тільки з’їжджу з друзями на Близький Схід – до Ізраїлю та Йорданії, а потім повернусь і займуся справами.
Ми тренувалися пліч-о-пліч з ізраїльськими спецпризначенцями: спускалися з мосту в надувні човни, вчилися звільняти заручників – зі стрільбою холостими, з «пораненими», яких треба перетягти у безпечне місце, щоб зробити укол. Караваном з шести броньовиків в’їжджали до селища через браму у високій стіні. Ми не стикалися з реальними бойовими діями, але все було ніби по-справжньому.
– Якщо стрілятимуть, не переймайтесь, – напучували нас інструктори. – Людей у нас достатньо.
Ізраїльський патріотизм буквально заражає. Країна, що практично не має корисних копалин, розташована на бідних ґрунтах, оточена ворогами, демонструє дива ефективності. Ми гостювали у фермерів, які живуть на ізраїльському фронтирі у цілковито спартанських умовах. Ніхто не змушував їх туди їхати. Уявіть собі бороданя-фермера з пістолетом на поясі, який розповідає, що на цій землі житимуть і працюватимуть його діти, що скоро в нього буде у півтора разу більше кіз, аніж зараз, що він почав робити сир…
Ми говорили із солдатами-строковиками. В них немає нічого надлюдського. Звичайні хлопці й дівчата, готові вмирати і вбивати за свою країну. Цього інстинкту дуже не вистачало нашим хлопцям у перші тижні боїв на сході, без нього не вистояти в сутичці із сильним ворогом.
Дзвінок Порошенка застав мене на півдні Йорданії.
Недавно я ще раз аналізував ту розмову. Можливо, у глибині душі я погодився на пропозицію Президента майже відразу.
